Электромагниты

праску, намагається побороти магнітне притягання. В залежності від струму, який регулюється тренером, притягання буває різної сили, і може бути таким, що атлет, не бажаючи випускати праски з рук, ризикує повиснути на магніті.

Сільськогосподарська техніка використовує магніти для того, щоб відділити ворсисте насіння бур’янів від гладенького зерна культурних рослин. Якщо суміш насіння обсипати залізним порошком, то крупинки заліза обліплять насіння бур’янів, але не пристануть до гладенького насіння корисних рослин. Магніт виловлює всі бур’яни. Електромагнетизм дозволяє також працівникам музеїв розділяти сторінки стародавніх документів за допомогою одноіменної електризації сторінок документів.

Інститут залізничних технічних досліджень у Японії продовжує розробку транспорта на магнітній подушці. Проводяться багаторазові експериментальні пробіги поїзда на спеціальній залізниці у преф. Міядзакі на о. Кюсю з метою створення системи, яку можна було б запустити у практичну експлуатацію. Під час пробігу в 1979 р. Без пасажирів була досягнута швидкість 517 км/год, у 1987 р. З пасажирами – 400 км/год. В лінійному двигуні експериментального поїзда використаний як надпровідник ніобій-титановий сплав, а як охолоджувач – рідкий гелій. Втім, гелій має один недолік: він дуже дорогий. Вчені працюють над тим, щою досягнути потрібної надпровідності хоча б при температурі рідкого кисню.

Були спроби створити магнітний вічний двигун – perpetuum mobile. Ось один із таких проектів: сильний магніт А розміщується на колонці. До неї приставлені два похилих жолоба М і N , при чому верзній має отвір С у верхній частині, а нижній N вигнутий

Цей двигун мав би діяти так: якщо у точку В покласти невелику залізну кульку, то під дією магніта А вона покотиться угору, провалиться через отвір С у нижній жолоб N, покотиться униз, підніметься по закругленню D жолоба і потрапить на верхній жолоб М. Звідси притягнеться магнітом угору до отвору С, і так безкінечно. Помилка винахідника у тому, що швидкість кульки, яка котиться по жолобу N буде недостатня для того, щоб піднятись по заокругленню D. Це — ще один доказ неможливості існування perpetuum mobile.

Вічних двигунів не існує, проте довговічні – цілком можлива річ. У 1903 році Стреттоном був винайдений “радієвий годинник”, із заводом на 1600 років. Будова його досить нескладна. У склянному балоні, з якого викачано повітря, на кварцовій нитці В (мал. 8), що не проводить електрострум, підвішена невеличка скляна трубочка А, яка вміщує кілька тисячних долей грама радієвої солі. До кінця її підвішені два золотих листочка. β промені, які легко проходять крізь скло і складаються із потоку електронів, відносять із собою негативний заряд, а потім сама трубка з радієм поступово заряджається позитивно. Цей позиттивний заряд переходить на золоті листочки і змушує їх роздвигатись, при цьому доторкаючись до стінок балона. У відповідних місцях приклеєні смужки фольги, по яких заряд відходить, і листочки знову сходяться. Скоро накопичюється новий заряд, листочки знову розходяться, і так продовжуватиметься цілі роки, поки радій продовжуватиме випромінювання. Здатність радію випромінювати промені послаблюється вдвічі через 1600 років, тому радієвий годинник буде йти не менше тисячі років. Якби в епоху початку Русі було створено такий годинник, то він продовжував би працювати і у наші часи. Але потужність цього двигуна така мала, що його не можливо використовувати для інших цілей.

 


Список використаної літератури

  1. Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т.
1 2 3 4

Похожие работы