Эстетика комедий Плавта

цей час раб Ліконіда Стробіл, побачивши, як Евкліон ховає горшик у новому місці, викрадає його. До розлюченого крадіжкою бідолахи приходить Ліконід, щоб попросити руки Федри. Починається комічний діалог «хто про що», у якому юнак говорить про дівчину, а Евкліон — про горщик із золотом. Урешті, коли все з'ясовується, старому доводиться погодитись на новий шлюб. Кінець комедії до нас не дійшов, але з її переказів відомо, що Стробіл віддає горщик Ліконіду, а той — Евкліону, який, проте, відмовляється від скарбу і віддає молодим для налагодження свого господарства.

Пафос комедії полягає у викритті Плавтом золота як сліпої стихійної сили, що калічить характери людей, вносить у їхнє середовище елементи розбрату й нерівності. Можливо, цю тему автор запозичив у Менандра, у всякому разі думки обох драматургів збігаються там, де вони пропонують багатим людям ділитися своїми багатствами з бідняками. На питання селянина, чому він сватається до дочки бідняка, Мегадор відповідає коротко: «Справи ваші я покращу, ви ж — мої» (225). Але Евкліон боїться, зв'язуватися з заможним Мегадором, оскільки «бик не товариш віслюкові», лише відмова сусіди від посагу заспокоює його.

Скарб наче посилює скнарість Евкліона, який, за словами старого раба, раптом «з глузду з'їхав», про його жадібність говорять уже всі довкола:

Хоч голоду позичити проси, і то не дасть.

Собі він зрізав нігті якось у цирюльника —

Зібрав, поніс з собою всі обрізочки.

(311—313)

В іншому випадку Стробіл свідчить, що Евкліон звернувся навіть до претора зі скаргою на коршака, який викрав у нього кашу. Евкліона традиційно вважають скнарою, до краю жадібною людиною, але, мабуть, це не зовсім правильно. Можливо, Плавт зобразив у ньому просто бідняка, для котрого несподіване багатство стало тягарем, якого він витримати не може

Замість радощів багатство приносить Евкліонові самі турботи. І врешті він легко відмовляється від золота на користь молодих, чого б ніколи не зробив, коли б був по-справжньому жадібною людиною. Не випадково мудрий Мегадор пояснює цю негативну рису характеру Евкліона так: «Не бачив, хто таким скупим би був від бідності».

Картаючи багатство, Плавт відбивав настрої найбіднішої частини римського населення, зубожілого через невміння пристосуватися до нових умов життя. Заможні здаються йому злодіями, він звертається до глядачів із викривальною промовою:

А це що? Ви смієтеся? Знаю геть усіх.

З вас більшість — усі злочинці.

Білим одягом прикрились та й сидять,

Наче чесні люди. . .

(717-719)

Тому Плавт виступає несподівано і проти багатого жіночого посагу, що розбещує жінку й перетворює її чоловіка на покірного раба. Для Мегадора ідеальним було б одруження з бідною дівчиною, бо «дружина з посагом — для чоловіка руйнування».

«Близнята» («Два Менехми»). Конфлікт цієї соціально-побутової комедії оснований на надзвичайній схожості двох сицилійських близнюків — Сосікла й Менехма. Один із них був загублений під час подорожі їхнього батька до італійського міста Тарента на ярмарок, там Менехм потрапив на інший корабель, яким його вивезли до міста Епідамн. Подібний сюжет уже

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы

Рефераты