Эстетика как метатеория искусства

План

1. Мистецтво як об'єкт естетичного аналізу. Художньо-образна природа мистецтва 

2. Мистецтво як творчий і комунікативний процес.  

3. Видова специфіка мистецтва.  

Література.  


1. Мистецтво як об'єкт естетичного аналізу. Художньо-образна природа мистецтва

Мистецтво можна розглядати як психологічний феномен, як ет­нографічний фактор з його фольклорними та етнічними рисами, як елемент історіографії і аксіології, як суспільне явище. Мистецтво вивчається багатьма науками, зокрема психологією, культурологі­єю, етнологією, соціологією, мистецтвознавством і, звичайно, есте­тикою. Всю теорію мистецтва поділяють на дві сфери:

• Вивчення мистецтва як внутрішньої цілісної систе­ми;

• Дослідження входження і функціонування мистецтва у світі культури

Естетика виконує інтегративну функцію накопичення синтетич­ного знання про мистецтво, здійснює макроаналіз буття мистецтва. Це є її філософсько-методологічна здатність бути своєрідною мета­теорією мистецтва. Філософська естетика не замінює собою теоре­тичні дисципліни мистецтвознавчого циклу, вона вбирає в себе їхні здобутки і узагальнює отримані знання на рівні філософсько-понятійних структур і забезпечує кожну з окремих дисциплін про мистецтво найзагальнішими теоретичними набутками, лишаючись цілісною філософською наукою.

Мистецтво − це вищий прояв естетичної свідомості, оскільки його ціллю і змістом виступає саме естетичне. Мистецтво — вид духовно-практичної діяльності людини по освоєнню і перетворенню світу шляхом формування людської чут­тєвості, розвитку творчої уяви, фантазії, інтуїції

Мистецтво починається там, де ціллю естетичної діяльності є не пізнання чи перетворення світу, не викладення системи норм і пе­реконань, а сама художня діяльність, в процесі якої створюється людський естетичний світ, сама людина як істота духовна.

Починаючи з епохи Відродження формується підхід до вияв­лення естетичної сутності мистецтва. З середини XVIII століття за­кріплюється термін „витончені мистецтва", а з ним і естетичний зміст мистецтва: не утилітарність, орієнтація на прекрасне і підне­сене, естетичну насолоду. Значний вклад в осягнення естетичної специфіки мистецтва, його самоцінності внесли романтики, Кант, Гегель, Шопенгауер, М. Дессуар (поєднав естетичний та мистецтво­знавчий підходи).

Естетична природа мистецтва закріплюється в понятті худо­жнє, яке відображає те загальне, що властиве мистецтву у всіх його видах і жанрах, особливостях художньої творчості і специфіці ху­дожнього сприйняття. Також художнє виступає як міра естетичної досконалості твору через поєднання відображальної, виражальної та творчої сторін мистецтва.

Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображальна сутність. У відображенні неодмінно фіксуєть­ся процес взаємодії відображуваного об'єкта і його відбиття. Філо­софією відзначається також вторинність відбиття щодо предмета відображення, і залежність від нього. Існує дистанційність і поєдна- ність між художньою картиною і реальним світом явищ та речей. Про схожість зображення і самої реальності створено міфи і леген­ди. Як скульптор Пігмаліон оживив свою скульптуру, а до худож­ника Зевксіса прилітали птахи клювати грона намальованого вино­граду. Отже, мистецтво, піднімаючись на недосяжну височінь у зо­браженні ідеалу, мрії набирає сили у земному. І завжди виникало питання міри наслідування живої природи, схожості, або несхожос­ті. Існує можливість, або уподібнення мистецтва реальному світу,або вихід з будь-яких міметичиих систем у світ суб'єктивної фан­тазії, абстрактного формотворення.

Щодо структури художнього відображення, і дещо тотожних понять: мімезис, вираження, зображення, то в кожному з

1 2 3 4 5 6