Этапы развития украинского литературного языка

загальноліт. норм, що об’єднували б мовно-літ. практику українців, які жили в різних державах. Моменти послаблення цар. цензури викликали активізацію мовно-літ. життя у Сх. Україні. Після рос. революції 1905 на нетривалий час розширилося функціонування україномовної преси. Багатотемність укр. худож. і публіцист, л-ри, діяльність письменників у галузі худож. перекладу (див. Перекладознавство) сприяли розширенню словника укр. мови, появі нових жанрів, розвитку мовно-стиліст. системи. У цей час відбувається акт. процес нормалізації, кодифікації норм укр. літ. мови. З’являються словники Є. Желехівського та С. Недільського, Б. Грінченка, граматики А. Кримського, В. Сімовича. Точиться полеміка навколо укр. правопису й алфавіту.

За відсутності нац. школи, в умовах цар. політики «обрусіння» важким був шлях вироблення спільного для усіх українців правопису, шлях унормування літ. мови. Гостро стояло питання про шляхи розвитку укр. літ. мови у Сх. Україні (І. Нечуй-Левицький, П. Куліш, М. Драгоманов), а також у Західній, де точилася боротьба між «народовцями» та «москвофілами» щодо тенденцій розвитку літ. мови (див. Західноукраїнська мовно-літературна практика). «Азбучну війну» висміяв І. Франко, який продовжував ідеї альм. «Русалка Дністровая», обстоював думку про єдину укр. літ. мову, що має розвиватися на східноукр. основі, природно вбираючи особливості пд. -зх. наріччя. Мовна практика в Сх. і Зх. Україні відбивала різні літ. писемні традиції; східний і західний з характерними регіоналізмами варіанти літ. мови спиралися на різні діал. основи. І. у. л. м. безпосередньо пов’язана з історією укр. правопису, в якому залежно від тенденцій переважали фонет. або істор

-етимол. принципи, а також з розвитком грамат. та лексикогр. думки в Україні, тобто з виданням граматик і різного типу словників, що кодифікують загальноліт. норми.

4. Особливості розвитку української літературної мови у 20 столітті

У 20 ст. укр. літ. мова, як і укр. культура загалом, переживала окр. періоди нац. відродження. З березня 1917, в часи УНР, коли збільшується число видань укр. мовою, урізноманітнюється їхня тематика, публікуються книжки для просвіти народу, створюється ВУАН, активно започатковується наук, вивчення укр. мови і вироблення наук, засад творення нац. термінології. Проголошене гасло соборності України сприяє й активізації процесів інтеграції укр. культури, зокрема варіантів укр. літ. мови. Відомий «Стилістичний словник» 1. Огієнка (1924) орієнтував мовців на загальноліт. норми, сформовані на середньонаддніпр. говорах укр. мови. Водночас праці І. Огієнка, О. Синявського засвідчують вплив на загальноліт. норми укр. мови галичанізмів. У наук. видання, словники вводяться розмовні форми, в термінотворенні зростає вага етногр. -романт. напряму. У зв’язку з розширенням функцій літ. мови актуальною стає проблема кодифікації літ. норми (див. Норма мовна), що супроводжується пурист, тенденціями в галузі культури мови (див. Пуризм). Усі ці процеси 20-х pp. були ознакою відродження укр. державності й пов’язаної з ним нац. -мовної політики, що впливала на функціонування літ. мови в освіті, культурі, війську, релігії, загалом у державі. І. у. л. м. у 20 ст. відбиває суперечність між потенц. можливостями структури укр. мови і використанням цієї мови в різних ситуаціях буття укр. нації. Відсутність нац. держави позначилася на неповнокровному житті офіц. -ділового, наук. стилів сучасної літ. мови, призвела до порушення рівноваги між усною і писемною мовою, до зниження культури укр. сценічної мови. Маючи світового рівня перекладацьку школу, розвинені традиції перекладознавства в Україні, укр. літ.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы