Этические традиции в развитии и становлении социальной работы в Украине
Етичні традиції у розвитку й становленні соціальної роботи в Україні
Появі та конструюванню соціальної роботи як професії передували допрофесійні періоди надання соціальної допомоги через різні форми релігійної та громадської благодійності, коли й було закладено основні професійно-етичні принципи соціальної роботи.
Певні моральні цінності формуються уже в період стадного життя людей. Це ще не були цінності у сучасному розумінні. Мозок первісної людини не міг осмислити такі складні філософські поняття як "цінності", "благо", "добро". Тогочасна людина усвідомлювала це на своєму рівні розуміння - на рівні примітивних почуттів та інстинктів. Поняття "добро", "зло", "благо" у тогочасної людини асоціювалися із тваринними інстинктами: тепло, безпечно – добре; небезпека, голод, холод - зло, погано. Тому мораль первісного суспільства спрямовувалась на забезпечення виживання і носила колективістський характер. Вже у первісному суспільстві спостерігаються прояви взаємодопомоги з метою виживання: при обороні та нападі, в екстремальних умовах. В цей період зароджується мораль допомоги і взаємодопомоги: поведінка кожного члена племені відповідала вимогам виживання у природному середовищі й спрямовувалась на забезпечення колективних потреб - забезпечення виживання, безпеки, продовження роду. Причини цієї поведінки обумовлювалися:
– інстинктом збереження виду, який вимагав жертвувати малим (індивідуальним виживанням) на користь великого (збереження виду);
– забезпечити вищезгадані потреби виживання самостійно було неможливо – людина не володіла такими великими фізичними даними, щоб подолати хижаків.
Отже, взаємодопомога і підтримка на інстинктивному рівні тогочасної людини можуть вважатися прообразами майбутніх моральних відносин.
Вогонь зробив можливим перехід до осілого способу життя. З першим розподілом праці виявились корисними різні вікові групи племені, його слабші члени
Збереження старців, людей, які виконали свою біологічну функцію і вже не потрібні для племені, свідчить про значне олюднення первісного суспільства. Поступово старі, досвідчені люди зайняли місце наставників дітей та молоді. Це забезпечувало передачу знань, навиків, звичаїв та традицій племені, правил поведінки, відносин між співплеменниками. Підвищується роль людей похилого віку, які повинні були навчати кожного члена племені найбільш необхідним нормам людського спілкування і взаємодії.
Це, в свою чергу, формує необхідність не тільки взаємодопомоги серед сильних жителів племені, але й турботи про слабких, їх утримання і підтримку. Опіка обумовлювалася необхідністю передачі професійного і життєвого досвіду. Саме старші люди могли повністю віддаватися цьому, оскільки не були змушені щоденно вести насичену трудову діяльність.
З утворенням материнського роду перше місце у житті займають результати спільного досвіду, роботи думки всіх членів племені, традицій довгого ряду поколінь.
Саме в цей період почалося формування власне моральних відносин, які регулювали взаємодію між людьми і форми їх існування на основі певних моральних законів. Ці закони будуються на основі традицій, звичаїв, норм і мають більш-менш постійний характер. Змінюються вони лише під впливом надзвичайних обставин (природні, соціальні фактори, зміни в образі життя). Передаються з покоління в