Этика христианства

у той час була Іудея. Хоча «богохульство» будувалося на основі полеміки з положеннями Старого завіту, проте римляни в цьому факті побачили щось більше, а саме – критику одного з підвалин державної ідеології Римської  держави, що вміло пристосувала релігійні догми, у тому числі в окремі положення іудаїзму, завойованих окраїн під свою владу.

Своєрідність етики християнства полягає в тому, що її творцем був великомученик А. А. Гусейнов, особливість етики Ісуса визначається його відношенням до древнього закону, зв'язаному з ім'ям Мойсея. 1 Моральні заповіді християнства дані у відомому протиставленні моральності Старого завіту. Тому можна затверджувати, що етика християнства виросла через протиріччя на основі заперечення і деякого подолання старозавітних постулатів. У главі 5 «Від Матфея» Нового завіту, у п. 21. читаємо: «Ви чули, що сказано древнім: «не убивай, хто ж уб'є, підлягає суду». Далі розвиваючи це положення древнього закону, у п. 22 «Нагорної проповіді» Ісусу Христос сказав: «А я говорю вам, що всякий, хто гнівиться на брата свого дарма, підлягає суду; хто ж скаже браті своєму «рака» (порожня людина), підлягає синедріону (Верховному судилищу); а хто скаже «божевільний», підлягає геєні вогненної». Людини, по думці Ісуса, не тільки не можна убивати, але й ображати. Тому в наступних пунктах проповіді Ісус призиває миритися і з братом, і із суперником, тобто людиною, що конфліктує з тобою. Зміст приведеної заборони полягає в тому, що норма «не убивай» відноситься до ближнього і, насамперед, до родичів. Тоді виходить, заборона «не убивай» не відноситься до чужих людей, особливо до людей інших віросповідань, тобто він не має загальнолюдського змісту

Більш послідовним і унікальної в порівнянні з забороною «не убивай», яка так і не має в християнстві переконливого трактування, виступає заборона «не протився злому. Але хто вдарить тебе в праву щоку твою, зверни до нього й іншу…»2. . . Ця заборона (одночасно і заклик) має загальнолюдське значення, вона став важливим показником миролюбства і гуманізму. Привабливість цього висловлення полягає в тому, що насильство не можна перемогти за допомогою насильства, злу не можна протиставити зло. Зло можна чи перемогти за допомогою меншого зла, чи за допомогою добра. Також обстоїть справа і з насильством. Насильство можна перемогти або за допомогою меншого насильства, або ж за допомогою добра. Така, наприклад, правова і моральна природа існування в сучасному міжнародному праві поняття «гуманітарна агресія».

Високий моральний зміст закладений також у проповіді Христа про любов до ближнього і про відношення до ворогів: «Ви чули, що сказано «люби ближнього твого і ненавидь ворога твого». А я говорю вам: любите ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, благотворіть тих , хто ненавидить вас і молитеся за ображаючих вас і тих, хто гоне вас». 3 Як видно з процитованого, Новий завіт відкидає положення Старого завіту про те, що потрібно ненавидіти ворогів. Замість цього пропонує любити ворогів. Цей заклик, що шокував сучасників Ісуса, залишається не зовсім зрозумілим і сьогодні. Але він став загальнолюдським ідеалом, хоча завжди можуть знайтися аргументи, що виправдують відхід від цього поведінкового принципу з посиланням на визначену конкретну життєву ситуацію.

Дослідник етики християнства не може пройти повз ті пункти Нагорної проповіді, де говориться про бажані моральні якості людей, причому тут мова

1 2 3 4 5

Похожие работы