Этнические особенности культурного пространства хореографического искусства Полесского края

танцю називається «Срейер»; в Європі його часто танцювали на площах.

Є багато варіантів цього танцю залежно від того, у якій громаді він виник. Джо-шуа Горовиц пише, що дві музичні версії танцю шер стали канонічними після того, як вони були офіційно записані в 1978 році [13]. Проте у деяких єврейських громадах «Шер» танцюють під іншу музику, з іншим розміром і іншим часом виконання. Щоб танцювати «Шер», потрібна достатня площа і чотири пари. Вони утворюють квадрат і під час танцю міняються місцями, ніби «відрізаючи» один одного. Жінки праворуч від чоловіків, причому всі стають обличчям до центру майданчика, але не в коло. Спочатку беруться за руки й рухаються по колу вліво, потім вправо, і знову займають вихідну позицію. Перша й третя пари підходять один до одного і потім знову віддаляються; те ж роблять друга й четверта пари. Тепер, коли всі помінялися місцями, можна повернутися на вихідну позицію.

Поліський танець «Шир» був поставлений Р. Малиновським у фольклорно-обрядовому ансамблі «Родослав» на основі гри «Куди йдеш», притаманної для цього краю. Поліська кадриль виконується, як танок «Куди йдеш» або «Поліський шир» [9,6].

На Житомирщині у більшості версій виконавці танцюють один з одним по черзі, тобто міняються партнерами, а потім знову повертаються на свої місця. Фігури танцю періодично повторюються. Танцювався танець «Шир» під баян. Ставали по дві пари, лінією, а навпроти інша лінія

І попарно вони мінялися, переходили від свого партнера до іншого. Розповідала Зінкевич Ольга — учасниця тодішнього колективу «Калинонька» хутора Мокляки при с. Нараївка Ємільчинського району. Щоб станцювати цей танець, потрібно було мати багато сили, бо танець був довгим і важким (за словами виконавців).

Органічно влилась і полька в хореографічний побут українського народу. Вона стала одним із найрозповсюджених і улюблених танців сіл Житомирського Полісся, набуваючи місцевих ознак. Маючи великий вплив на всю українську хореографію, полька, в свою чергу, сама трансформувалася в національному розумінні.

Полька (від чеського «пулька», або половинка, півкроку) — народний чеський танець, виконується по колу парами. Набувши широкої популярності в другій половині XIX століття у Європі, танець прийшов і в Україну. Спочатку побутував як бальний танець у місті, потім, поступово асимілюючись, набув національного характеру, перейшов і до сільської місцевості. Нова якість позначилася на лексиці, композиції, музиці та у цілому ряді своєрідних образно-тематичних ознаках. Різноманітні мелодії польок дають можливість закласти в характер руху основне лексичне ядро, яке походить від району побутування танцю [3].

Важливо відмітити, що легкість вростання польки в українську хореографію обумовлена, безсумнівно, певною близькістю до національних танцювальних традицій. Розмір 2/4 музичної побудови, оптимізм, простота рухів і композиційної структури - все це якнайкраще відповідало духу поліського народного хореографічного мистецтва (село Вишевичі Радомишльського району):

«Ой полька моя,

Полічка поліська,

Донечко вітрисько,

Сестро солов'я,

Полічко моя».

Діапазон руху дуже різноманітний — від легких ажурних ходів, вибиванців та присядок, парних поворотів та ін. Так, у Поліссі зустрічаються елементи «трясучок», «обертів». Більшість польок мають свої лексичні нюанси, вирізняючись їх з-поміж інших. Наприклад,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14