Этнические и региональные религии

не зникнення душі, а її вічне блаженство). У джайнізмі існує п’ять основних заповідей: не чинити зла живим істотам (ахімса), не казати неправди, не красти, бути байдужим до земних речей, не перелюбствувати.

Сикхізм. Основна маса сикхів проживає у штаті Пенджаб. Релігію заснував у XVI ст. в Північно-Західній Індії гуру Нанак (1469—1539). Частково вона базується на індуїзмі. Сикхи вірять в імперсонального Бога — творця всього сущого, визнають усіх людей рівними перед ним. Отже, це монотеїстична релігія, але крім Бога сикхи шанують 9 гуру — духовних наставників — на чолі з Нанаком. Віровчення сикхів викладене у священній книзі — Адігрантх, яка є об’єктом поклоніння. На відміну від індуїзму та інших релігій в сикхізмі не визнаються касти, немає священнослужителів, культова практика не знає паломництв, жертвопринесень, постів, публічних богослужінь.  

5.  Релігії Стародавнього Китаю і Японії

У стародавньому Китаї, як і в інших культурах, існували релігійні міфи про виникнення світу.

На початку світ нагадував величезне куряче яйце, в якому панував хаос, — оповідає давня китайська легенда. У цьому яйці зародився пращур усіх людей — Пань-гу з тілом змії і головою дракона. Якось він розбив скорлупу, і легкі часточки (ян), що сповнювали її, піднялися догори і створили Небо, а важкі (інь) опустилися донизу і стали Землею. Небо, Земля і Людина — три головні сили світу. Людина своєю творчістю поєднує Небо і Землю, а в самій людині, як і у Всесвіті, взаємодіють начала Інь та Ян — жіноче й чоловіче, темне і світле, внутрішнє й зовнішнє, пасивне та активне, холодне та гаряче, вологе й сухе, парне й непарне.

Співвідношення Інь та Ян стали основною темою книги
«І цзин» — класичної «Книги змін» (близько Х ст. до н.  е

). У цьому релігійному, філософському та гадальному тексті за допомогою двох знаків — суцільної та розірваної рисок — утворюються 64 гексаграми (символи з шести рисок). Кожна з гексаграм відповідає певній ситуації в індивідуальному житті та у всеосяжному потоці змін. На «І цзин» спиралися дві головні китайські релігійно-філософські системи: даосизм і конфуціанство. Даоси вбачали в постійних змінах прояв дії Дао, а конфуціанці — певну впорядкованість світу й Піднебесної.

Конфуціанство. Конфуцій [латинізоване ім’я Кун фу цзи (551—479 до н. е. )] твердив, що він не створював нової релігії, а лише вчив дотримуватися давніх традицій, бо це єдине, що могло, на його думку, забезпечити порядок у сім’ї та державі.

І справді, конфуціанство взагалі більше схоже не на релігію, а на етико-політичне вчення. У ньому немає духів, від початку воно негативно ставилося до різних форм містицизму, підкреслюючи, що перейматися треба земним, а не небесним.

Окрім найдавніших текстів, що їх упорядковував сам Кун фу цзи, до канону конфуціанства входить «Лунь-юй» («Бесіди та судження») — записи розмов з Конфуцієм, зібрані його учнями.

Конфуцій розробив концепцію цзюнь-цзи — ідеальної шляхетної людини, яка наділена рисами: жень (гуманність, людяність), лі (дотримання ритуалу, етикету), і (справедливість), чжі (знання, освіченість), сяо (синівська пошана).

Найвідомішими продовжувачами ідей Конфуція були Мен-цзи (IV—III ст. до н.  е. ) та Сюнь-цзи (III ст. до н.  е. ).

У Х ст. виникло неоконфуціанство,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Похожие работы