Этнограф исслед тройке

чеської, редагував газету „Дневник руський”. Написав „Граматику малоруського язика”, видану в 1845 р.   Вагилевич збирав матеріали для словників, зокрема українсько-німецько-латинського.

 Останні роки життя працював архівістом. На основі біографії Вагилевича Я. Захар‘ясевич написав повість „Учений”. Помер Іван Миколайович 10 травня 1866 р. у Львові.

Яків Федорович Головацький народився 29 жовтня 1814 р. в с. Чепелі, тепер Бродовського району. Одночасно з навчанням в семінарії Головацький був слухачем філософського факультету Львівського університету. Він багато подорожував по Галичині, Закарпаттю та Буковині, збираючи фольклор та вивчаючи народний побут. У 1834-35 рр. Головацький навчався в духовній академії в Кошіці та в університеті в Пешті. У 1842-48 рр. Був сільським священиком. З 1848 р. – викладач, а з 1863 року – ректор Львівського університету. Після революційних подій 1848 року примкнув до табору слов‘янофілів. У 1867 році переїхав до Вільна, де працював головою Археографічної комісії. Перу Якова Головацького належать статті про І. Котляревського та І. Квітка-Основ‘яненка, розвідки про видатних літераторів давнини Лазаря Барановича та Феофана Прокоповича. У 1849 р

письменник видав свою „Граматику руського язика”. Головацький плідно займався історичними дослідженнями та бібліографією, склав „Географический словарь западнославянских и югославянских земельи прилежащих стран” (1847), видавав „Народне песни Галицкой и Угорской Руси” в трьох томах (1878); йому також належить ряд романтичних віршів. Помер Я. Головацький 13 травня 1888 року у Вільно.

Та повернімося до студенсбких років „Руської трійці”.

Перша збірка семінаристів не призначалася до друку. “Син Русі”(1833) - рукописна збірка, про яку Б. Лепкий сказав, що це “перший в Галичині збірний прояв народної думки, як доказ щирої охоти через літературу двигнути нарід з упадку”. До її складу входили вірші народною мовою Шашкевича, Мінчакевича, Левицького з Бовшева і Левицького з Августівки, обробка народної легенди “Хрестец камінний край Любачева”. Її автори  намагалися опанувати народною мовою поетичний жанр послання, вірша-алегорії, пейзажу (всього перераховано 13 творів), але загалом поезії цієї збірки відзначаються ще не виробленою формою, характерний синтез фольклорної та книжно-словесної тенденцій, що було властиво для тогочасної української літератури.

         У квітні 1834 року до львівської цензури було подано збірку “Зоря”, девізом якої були слова – “Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде”. Але на той час у Львові не було цензора, який би займався українськими виданнями. Тому “Зорю” було відправлено до Відня, до відомого цензора грецьких і слов’янських книг - Вартоломея Копітара. Він не став брати на себе відповідальність  за дозвіл чи заборону опублікування збірки і відправив її до Львова з таким висновком:

“1. Наша Галичина має понад 2 мільйони русняків, а Угорщина мільйон, що дуже прихильно привітають це видання у своїй мові.

2. Так само привітає його 6-7 мільйонів російських русняків тієї самої мови.

3. Отже, його круг діяння простягається на 9-10 мільйонів душ!

4. Але треба брати до уваги, що наші й російські поляки дивитимуться з заздрістю і ненавистю на цю досі не упривілейовану літературу…”[3]

Після повернення збірки  до Львова остаточною рецензією була заборона. Її рукопис не зберігся. Відомо, що розпочиналася вона портретом Б. Хмельницьког роботи  Івана Вендзіловича. У ній вміщувалися фольклорні записи та оригінальні твори гуртківців, життєпис Б. Хмельницького та літературна обробка колядки

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы