Этнополитические процессы в современной Украине

російську. Саме в цих місцях для сотень тисяч українців (по Україні - понад 4,5 млн. осіб) рідною мовою є російська. Тому реакція на прийнятий у 1989 р. "Закон про мови" була дуже гострою; він був сприйнятий як загроза рідній мові, як витіснення російської мови, насильницька українізація [3].

Зазначимо, що турбота про збереження української мови була цілком об'єктивною. Річ у тім, що в Україні проблема збереження культурної самобутності стоїть не лише перед етнічними меншинами, а й перед титульною нацією - українцями, мовно-культурна самобутність яких значною мірою втрачена, а права на освіту, отримання інформації рідною мовою залишаються не забезпеченими повною мірою. Про широку підтримку двомовності в різних формах висловилося від 82% до 90% виборців у Донецькій та Луганській областях, які взяли участь в опитуванні у березні 1994 р. Мовний фактор став елементом передвиборної президентської кампанії Л. Кучми. Популярність ідеї підтримки російської мови стала такою високою, що тезу про необхідність надання російській мові статусу офіційної змушений був включити до своєї передвиборної програми й суперник Л. Кучми - Л. Кравчук. В останніх "виборчих перегонах" мовний фактор знов став "розмінною політичною картою". Треба зауважити, що мовний аргумент у передвиборній президентській боротьбі Ющенко - Янукович відігравав прямо протилежну роль на Сході й на Заході держави

Якщо на Сході обіцянка надати російській мові офіційного статусу викликала високу підтримку в населення загалом по Україні, то ця ж теза викликала таку ж емоційну, але негативну реакцію на Заході. В Україні не втрачає своєї актуальності полеміка навколо статусу державної мови. Надання такого статусу тільки українській мові (ст. 10 нової Конституції України), з наступними відповідними видозмінами в системі освіти, російськомовна сторона розцінює як примусову українізацію. Своєю чергою, україномовна сторона вважає, що надання статусу державної ще й російській мові зміцнить її панівне становище й буде продовженням лінгвоциду та етноциду українського народу [4].

Для зняття гостроти мовного питання та вирішення статусу української та російської мов у вересні 2006 р. Міністерство юстиції завершило підготовку концепції державної мовної політики, яку планується винести на громадське обговорення. Однак мовна поведінка є лише найпомітнішим чинником регіонального розмежування, яке, окрім того, виявляється в різній оцінці явищ минулого, в політичних орієнтаціях.

Регіональний розподіл важливості збереження традицій свідчить про диференціацію макрорегіонів щодо цього питання. Учасники дослідження із західного макрореґіону виявили найвищий рівень усвідомлення важливості всіх запропонованих для оцінки національних традицій. Значимість відмінностей середніх по західному макрорегіоні від інших макрорегіонів, включаючи південний регіон та Крим, становила не менш ніж 5 %. Водночас між останніми не існує статистично значимих відмінностей, за винятком ставлення до збереження традиції розмовляти рідною мовою та дотримуватися національних обрядів. На тлі загального великого значення для учасників опитування збереження рідної мови респонденти зі східного макрореґіону найменше висловилися за першочерговість збереження цієї традиції. Учасники опитування з цього макрореґіону, а також південного регіону та Криму нижче, ніж інші респонденти, оцінюють важливість збереження національних обрядів. Загалом, як показує проведене опитування, у респондентів зі Східної та Західної України є відмінності в поглядах на ступінь важливості тих чи інших національних традицій, дещо по-різному вони оцінюють і важливість окремих критеріїв для етнічної ідентифікації людини [5].

Загалом, в усіх регіонах України серед критеріїв етнічної ідентифікації насамперед виокремлюють знання мови, інші критерії

1 2 3 4 5 6

Похожие работы