Эволюция институтов местного самоуправления в Украине

План  

1. Зародження елементів місцевого самоврядування на українських землях в епоху середньовіччя (X-XVII ст. )

2. Місцеве самоврядування на українських землях у складі Російської та Австрійської імперій (XVIII - поч. XXст. )

Список використаної літератури


1. Зародження елементів місцевого самоврядування на українських землях в епоху середньовіччя (X-XVII ст. )

Місцеве самоврядування це довготривале явище в соціальному та політичному житті людства. Його витоки сягають громадівського та племінного самоврядування в додержавницький період.

Давню історію має місцеве самоврядування і в Україні. Так, за часів Київської Русі набуває розвитку громадівське самоврядування, в основу якого було покладено виробничу та територіальну ознаки, тобто громади, які самоврядовувалися, формувалися на виробничій (громади купців, ремісників тощо) або територіальній основі (сільська, міська та регіональна громади).

Територіальне громадівське самоврядування розвивається на основі звичаєвого права, а його елементи знаходили свій прояв у вічах. Для вічової організації управління характерним був більш-менш чіткий розподіл повноважень між вічами та обраними на них органами і посадовими особами. Зокрема, на вічах обиралися посадові особи, вирішувалися найважливіші фінансові питання (встановлювалися та розподілялися податки), вони відали питаннями війни і миру, здійснювали вищу судову владу

До відання війта та інших посадових осіб самоврядування належали судочинство, адміністративне управління, збір податків тощо.

Економічну основу територіального самоврядування становила корпоративна власність, в тому числі і на землю. Громада самостійно встановлювала правила господарювання, місцеві податки, платежі та інші повинності.

Суб'єктом міського самоврядування виступала міська громада, а сільського - сільська громада (верв), яка об'єднувала жителів кількох сусідніх сіл, мала землю в корпоративній власності, представляла своїх членів у відносинах з іншими громадами, феодалами, державною владою.

Після входження українських земель до складу Великого Князівства Литовського елементи місцевого самоврядування, особливо в містах та містечках, отримали подальший розвиток у формі війтівства. В цей час виникає досить складна система взаємовідносин між центральною владою, власниками міст та міськими громадами, яка була обумовлена статусом конкретного міста.

Так, у великокнязівських містах спостерігався певний дуалізм: поряд з органами міського самоврядування функціонувала старостинська адміністрація міський орган державної влади, який очолювалася старостою (війтом), що призначався центральною владою. Війтів обирали на міських вічах, які в документах отримали назви: «громада», «копа», «купа»1. Міське самоврядування у формі війтівства набуває юридизації в Литовських статутах (1529, 1566, 1588 pp. ), якими були узаконені міські віча.

У містах, що перебували в приватній або церковній власності, функціонувала замкова адміністрація, яку очолював призначений власником намісник, урядник, тіун тощо.

Важливе значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування в Україні мало магдебурзьке право, яке починає поширюватися на українські міста, починаючи з середини XIV ст. Магдебурзьке право передбачало надання міській громаді права запровадити модель міського самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в деяких документах отримало назву німецького або саксонського права.

Першому українському місту (Сянок) магдебурзьке право було дароване Галицьким князем Болеславом-Юрієм (Юрієм II) в 1339 році, в 1356 році його отримав cвій Львів, а в 1374- Кам'янець-Подільський. Поширення магдебурзького права в

1 2 3 4 5 6

Похожие работы