Европейские стандарты местного самоуправления

План 

Вступ.  

1. Модернізація та інтеґрація орґанів місцевого самоврядування.  

2. Територіальне управління державою.

3. Реформування орґанів місцевого самоврядування.  

4. Вивищення орґанів влади проміжного рівня.  

5. Європейська хартія місцевого самоврядування.  

Література.  


Вступ

Нині існуючі на Заході системи місцевого самоврядування склалися як результат розвитку національної держави, демократизації, урбанізації та інших потреб сучасного суспільства. Ці моделі сформувалися на основі колишніх феодальних або імперських порядків. Засновані на феодальних відносинах системи складалися із самобутніх територіальних одиниць, у той час як імперські системи характеризувалися адміністративними структурами, безпосередньо призначуваними із центру. Орґани субнаціонального (реґіонального та місцевого) самоврядування стали спиратися на федеральні або унітарні засади. Федеральні системи мають на увазі самоврядування і спільне урядування, коли територіальні одиниці мають право визначати свою власну долю, у той час як в унітарних системах територіальні одиниці утворювалися централізовано і дозволялися тоді, коли це було вигідно й корисно

В обох випадках адміністративні одиниці розподілялися в межах більш чи менш конкретно визначених територіальних кордонів. На практиці обидві системи розвинулися у місцеве самоврядування як право.

Три типи історико-політичних подій у Європі призвели до виникнення її основної територіально-адміністративної орґанізації. По-перше, це перехід від абсолютистського правління до правової системи стримувань і противаг, тобто системи взаємообмеження влад. На такий розвиток великий вплив справила поява “конституціоналізму” після французької і американської революцій. По-друге, це рух за громадський контроль, який був наслідком запровадження загального виборчого права. Пошук форми представницького правління став домінуючою політичною тенденцією у Західній Європі, а пізніше і в усій Європі. По-третє, це спроба створити “загальнонародну державу” -- форму участі мас після Радянської революції 1917 року. Ця форма дістала поширення переважно в СРСР та в країнах Східної Європи і проіснувала до кінця 80-х років (Bennett, 1989).

Перебуваючи в межах двох перших пануючих тенденцій, тобто конституціоналізму та громадського контролю, традиційні системи місцевого самоврядування на Заході, як правило, узгоджувалися з принципами ліберальної ідеолоґії, що робила наголос на мінімальне втручання уряду у життя суспільства, а відтак і на обмежене функціонування місцевого самоврядування. Крім того, діяльність місцевих орґанів влади мала бути чітко відмежована від інших сфер управління. У Британії, наприклад, місцеві справи розглядались як “політика низького штибу”, натомість державні справи вважалися “політикою високого штибу”. Однак насправді універсального переліку традиційних функцій місцевих орґанів не існує. Одне з досліджень відносить до таких функцій збирання й видалення сміття, дозвілля-спорт-парки, утримання другорядних шляхів, індивідуальні соціальні послуги дітям і людям похилого віку, які наражаються на різні небезпеки й ризики (Chandler, 1993:190 ). В інших, можна не сумніватися, будуть згадані водопостачання, громадська безпека (пожежна охорона і патрулювання вулиць), культурні заходи й проведення свят, ринки, бойні, планування й реґулювання землекористування. Ці функції вважалися відокремленими від державних справ, таких, наприклад, як грошова система, закордонні справи, оборона й реґулювання в економіці.

Індустріалізація й демократизація співпали у часі й призвели до зміни форми місцевого самоврядування. На відміну від сільського господарства, де основним вирішальним чинником є земля, індустріалізація вимагала великої концентрації капіталу

1 2 3 4 5 6

Похожие работы