Европейский Суд по правам человека

План

 

Європейський Суд з прав людини

Склад Суду

Структура і юрисдикція Суду

Реформа

Використана література

 


Європейський Суд з прав людини

Європейський Суд з прав людини було засновано в 1959 році відповідно до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950) з тим, щоб забезпечити дотримання державами-учасницями їхніх зобов’язань.

Європейський Суд з прав людини складається з такої кількості суддів, яка відповідає кількості держав - членів Ради Європи (зараз їх сорок); серед членів Суду не може бути двох громадян однієї й тієї самої держави.

Судді обираються Консультативною Асамблеєю строком на дев`ять років із списку осіб, висунутих державами - членами Ради Європи. Вони можуть бути переобрані. Судді засідають у Суді в своїй особистій якості і є цілком незалежними під час здійснення своїх повноважень. Упродовж строку своїх повноважень вони мають утримуватись від зобов`язань, що є несумісними з вимогами незалежності, неупередженості та незайнятості, які є обов’язковими вимогами цього органу.

Суд обирає Голову і одного або двох його заступників. Члени Суду одержують платню за кожний день виконання своїх обов’язків та річну винагороду. Їхні витрати оплачуються Радою Європи. Суду допомагає безпосередньо підпорядкований йому секретаріат. Після консультацій з Генеральним секретарем Ради Європи Суд обирає Секретаря та його заступника. Інші службовці секретаріату призначаються Генеральним секретарем Ради Європи за згодою Голови або секретаря Суду.

Європейська Конвенція з прав людини передбачає, що Суд встановлює свої власні правила і визначає свою процедуру

Перші Правила Суду, які було прийнято в 1959 році, за час існування зазнали багато змін і були повністю переглянуті 24 листопада 1982 року. Новий текст набрав чинності 1 січня 1983 року. Після 1 жовтня 1984 року - дати набрання чинності Протоколом №9 Європейської Конвенції з прав людини - цей переглянутий текст став Правилами Суду А, тоді як Суд прийняв другий звід правил, Правила Суду В. До компетенції Суду В належить розгляд справ проти держав, що вже ратифікували цей Протокол.

За станом на 1 липня 1996 року Протокол №9 ратифікували 23 держави-члени: Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Естонія, Ірландія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Сан-Марино, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Чеська Республіка, Швейцарія, Швеція.

Юрисдикція Суду поширюється на всі справи, що пов`язані з тлумаченням та застосуванням Європейської Конвенції з прав людини; ці справи передаються до Суду відповідно до зазначених нижче умов. Але така юрисдикція може здійснюватись лише відносно тих держав, які або вже оголосили про визнання її обов’язковою ipso facto, або дали згоду на розгляд окремих справ, які були передані до Суду. За станом на 31 травня 1995 року юрисдикцію Суду визнали всі держави - члени Ради Європи, крім Андорри, Естонії, Латвії та Литви.

Згідно Конвенції, кожна справа, яка передається до Суду, має обов’язково базуватись на заяві, що подається до Європейської Комісії з прав людини державою, фізичною особою, неурядовою організацією або групою осіб. Робота Комісії починається з визначення прийнятності заяви. Якщо Комісія визнає заяву прийнятною, вона встановлює факти та намагається вирішити справу дружнім врегулюванням. Якщо цього не вдається досягти, Комісія готує доповідь, в якій наводяться факти та формулюється висновок про виявлені порушення зобов’язань з боку держави-відповідача щодо положень Конвенції. Доповідь передається Комітетові міністрів Ради Європи, після чого Комісія або заінтересована держава, що є стороною Європейської Конвенції з прав людини, можуть

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные