Фантастика обыденного и обыденность фантастического в новелле «Перевоплощение» Ф. Кафки

Фантастика буденного і буденність фантастичного у новелі „Перевтілення” Ф. Кафки

Але вислухай істину в усій її серйозності: людина не може жити без Воно. Та той, хто живе тільки з Воно, - не людина.

Мартін Бубер

Творчість Франца Кафки, якою розпочиналось наше століття, стала однією з Вершин сучасної художньої культури. У ній отримали втілення багато актуальних проблем сьогодення, і серед них головні – проблеми особистості і гуманізму. Цей художник геніально угадав наперед - і змоделював у своїх творах - ту реальність, яка визначить у людській історії обличчя XX століття, - реальність тоталітарного суспільства, дегуманізації людських стосунків і кризи особистості. Кафку вважають родоначальником літератури абсурду і чи не першим екзистенціалістом у світовій літературі, тому що, за думкою Альбера Камю, його творчість стала найбільш переконливим втіленням абсурдності буття.

Найбільш характерною рисою стилю письменника вважають художній міфологізм і притчевий характер освоєння дійсності. Кафка виходить з фантастичних ситуацій, та розвиває їх строго логічно, реалістично і мотивовано. Психологічна зумовленість алогічних і страхітливих подій оголює і загострює "нормальні" взаємозалежності буденності. Кафка створює новий міф, але цей "міф зовсім не виходить зі сфери речей, і навіть, навпаки, - обертаючись в особистісній стихії, він з особливою силою спирається на речі, на кожну здійсненність, хоча і розуміє її глибше, ніж звичайні фізичні речі". Для Кафки цей жахливий світ - абсолютна реальність, реальність більша за ту, що є насправді. Для його розуміння світу справедливими будуть думки, висловлені Ф

М. Достоєвським у листі до А. М. Майкова 6 серпня 1867 р. : "У мене свій особливий погляд на дійсність (в мистецтві), і те, що більшість називає майже фантастичним і винятковим, те для мене іноді складає саму сутність дійсності".

Невідворотна і непередбачена трагічна подія спіткала героя оповідання-притчі Ф. Кафки "Перетворення" - рядового комівояжера Грегора Замзу: він перетворився на величезного жука. "Що зі мною трапилось?" - збентежено запитує він себе, все ще сподіваючись, що це жахливе сновидіння скінчиться. Та страшний сон - "віртуальна реальність" - продовжується, і йому доводиться звикати до існування в монструозній подобі, звикати до певних обмежень своєї нової оболонки і освоювати свої нові фізичні можливості.

"Що зі мною трапилось?" - запитує себе людина XX століття. - Чому можливі такі страхіття? Відповідь на ш запитання слід шукати в тому соціальному довкіллі, яке склалося на початок нашого століття, в тих цілях і визнаних соціумом ціннісних орієнтирах, які спричинились до таких жахливих наслідків.

Визначальною рисою відтвореного Кафкою суспільства є жорстка ієрархічність, детермінованість поведінки людини її соціальним становищем, тотальна підпорядкованість і тотальний страх переступити межу, зробити щось недозволене. Ця ієрархічність, цей гіпостазований абстрактний і безособовий закон панує всюди, він визначає всі сторони людських взаємин і побуту, і люди підкоряються його абстрактній нелюдській силі. Тут йдеться не просто про бюрократизм, тобто етакратизм, який набуває у Кафки справді космічних масштабів, питання стоїть глибше: в кафкіанському суспільстві принципово немає місця рівності, рівноправності - всепроникна ієрархічність і субординація визначає стосунки людей у суспільстві в цілому: стосунки у сім'ї, зв'язки зі знайомими (до речі, у героїв Кафки

1 2 3 4 5 6 7 8