Фантастика обыденного и обыденность фантастического в новелле «Перевоплощение» Ф. Кафки

моральну шкоду.

Неможливі для нього і стосунки з доброзичливою служницею, яка ним не гидує, вважає розумним і хоче поспілкуватися, бо її ласкаво-презирливе звертання до нього - "Гнойовичку!" викликає у нього роздратування, злість і протест, і він приймає таку позу, ніби збирається нападати.

Дуже цікавою у зв'язку з цим є хронотопна модель твору Кафки, тому що для будь-якого мистецького твору "простір і час не просто рамка (або пасивний фон), всередині якої розгортається дія: вони активні (і, отже, визначають поведінку героїв) й у цьому смислі можуть бути зіставлені до відомої міри із сюжетом". В умовах граничної драматизації конфлікту в оповіданні Кафки "Перетворення" просторові і часові координати набувають виразного аксіологічного відтінку: "Безперервність і гомогенність простору і часу знищуються, вони стають дискретними, і різним їх відрізкам приписується різна цінність".

Оповідання "Перетворення" є, так би мовити, "камерним" твором - місце дії у ньому обмежене міською квартирою, з якої персонажі його виходять тільки у фіналі оповідання. Це прекрасна чотирикімнатна квартира, і наш герой має в ній власну окрему кімнату. Правда, кімната замала ("кілька квадратних метрів"), проте висока і тиха, вона "затишно обставлена спадковими меблями", хоч і виглядає пустою: тут є ліжко, диван, крісло, письмовий стіл з розкладеними зразками товарів, скриня, у якій лежать інструменти для випилювання (єдине хобі героя) і на якій стоїть будильник (надзвичайно функціонально важлива для героя річ). На стіні висить портрет дами у горжетці - єдина особиста і нефункціональна річ, що характеризує уподобання героя. І все ж таки ця кімната у матері героя викликає невпевненість і тривогу - тому що для Грегора вона була завжди схованкою, своєрідною камерою самотності і суб'єктивізму (адже герой "нікуди не виходить вечорами")

Та навіть тут у присутності інших людей він прагне сховатися якнайглибше і залазить під диван, де "у тісняві важко дихати", та ще й накривається з головою простирадлом або лежить у найтемнішому кутку кімнати. Згодом він втрачає інтерес до своїх людських речей, у нього виникає потреба опинитися в пустій кімнаті, і навіть кімната вже його мало задовольняє, йому потрібна надійніша схованка - щось на зразок печери. З кімнати спочатку виносять меблі (тільки улюблений портрет герой-комаха все ж не віддає), затим її перестають прибирати, і вона набуває вигляду смітника, куди виносять різне сміття, скидають всякий непотріб. Та героя це вже не обходить.

Отже, дія оповідання сконцентрована в замкнутому просторі, який, у свою чергу, має концентричну організацію. Периферією його є кухня і сходи, кімнати батьків і сестри (куди герой і не намагається потрапити), серединним концентром, притягальним і для нього, і для інших персонажів (там відбувається спілкування) є вітальня, а "сакральним" центром - кімната героя, куди він при потребі ховається і звідки не може навіть при бажанні вийти. Але й тут є своя сакральна точка, недоступна зору людей - місце під диваном. Згодом ця кімната набуває інших - нелюдських - вимірів, вона стає ніби сферою (бо герой освоює її стіни і стелю - і найкращим місцем для нього стає стеля, недосяжна для інших), що підкреслює її абсолютну замкнутість. З іншого боку, відкритий простір, в якому відбувається спілкування з

1 2 3 4 5 6 7 8