Философия Альбера Камю

про ці наслідки слід судити спокійно. За словами автора, абсурд

не виділяє винних, для нього існують ті, що лише несуть відповідальність. Всі види досвіду буття рівнозначні, вважає Камю. Тому якщо людина володіє ясною свідомістю, то її вчинки служать йому. У іншому випадку вони заподіюють йому збиток и відповідальність за це несе сама людина, але ніяк не обставини.

Свідомість і відсутність надії – ось риси, якими Камю наділяє людину абсурду. Відчуття печалі, що виникає або з невідання, або із-за нездійснених надій, йому не знайомо. Такий, наприклад, Дон Жуан, герой-коханець, що наводиться автором в якості ілюстрації до своїх міркувань. Дон Жуан ясно усвідомлює, що він всього лише звичайний спокусник и не сподівається знайти ідеал досконалої любові. Камю визначає його життєвий принцип: неважливо, що буде після смерті, зате яка довга низка днів попереду біля того, хто уміє бути в живих.

Інше явище, де, на думку автора, яскраво представлений абсурд, - це театр. Спектакль, що розігрується на сцені, - не що інше, як ілюстрація абсурдності буття: за декілька годинників в замкнутому просторі актори втілюють неповторні и цілі долі. Аналогія, що мається на увазі автором, очевидна: так само і життя людини обмежене своїм терміном і проходить в рамках перевершуючого світу.

Ще один приклад, що наводиться автором, це герой-завойовник, або авантюрист. Подібна людина і є головна самоціль для самого себе

Лише він господар свого долі; все, чого він хоче добитися, він прагне досягти в свій життєвий термін не покладаючи надій на пам'ять в серцях нащадків”. Всіма видами слави він віддає перевагу над славі серед сучасників. Завойовник повністю усвідомлює своя велич і здатність саме в сьогоденні добиватися більшого, ніж що оточують його.

Отже, на думку автора, люди, що усвідомили абсурд, - це люди ясно мислячі, усвідомлюючі свої можливості і що не покладають ні на що надій.

Досліджуючи прояви абсурду в творчості, Камю помічає, що творчий твір, будь то картина, музичне вигадування, роман, скульптура, завжди передбачає, що в нім висловлюється менше, ніж передбачається. Оскільки, як відзначав раніше Камю, світ безрозсудний і непізнаваний розумом, то абсурдний твір свідчить про відмову думки від її переваг и згода бути лише інтелектуальною силою, яка наводить в дія зовнішній вигляд речей і втілює в образи те, в чому немає сенсу.

Абсурдний творець переслідує відразу дві мету: з одного боку, він відкидає, а з іншою, прославляє. Як говорить Камю, творець “повинен додати забарвлення порожнечі”. При цьому уміння жити не менше важливий для творця, чим уміння творити. Якщо остаточний сенс всім творам творця додає його смерть, то найяскравіше світло проливає на них його життя. Творити – означає надавати форму своїй долі.

Підводячи підсумок міркуванню про абсурд, Камю наводить міф про Сізіфа. На прикладі цього образу Камю яскраво розкриває вплив абсурду на буття людини. З одного боку муки, випробовувані Сізіфом під тягарем уламка скелі, - це той самий перевершуючий світ, про яке Камю говорив раніше. З іншою, ясність розуму дозволяє Сізіфові протистояти цьому

1 2 3 4 5 6 7