Философия Григория Сковороды

План

1. Особистість Г. Сковороди. Витоки формування його світогляду.  

2. Філософське вчення Г. Сковроди та його значення.  


1. Особистість Г. Сковороди. Витоки формування його світогляду.

 Завершення доби бароко в iсторiї української культури було позначено появою чи не найзначнішого в iсторiї філософської думки України вчення, творцем якого був видатний філософ i поет, співак i музикант, байкар i педагог Григорій Сковорода.

 Народився він 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах Лубенською полку на Полтавщина у казацько-селянськiй родини. З дитячих років (Жоворода виявив схильність до літератури та музики. Здобувши початкову освіту у сільського дячка в рідному селі, наділений неабияким розумом Сковорода 1734 р. вступив до Києво-Могилянської академії.

 Зрозуміти суть філософського вчення Сковороди без аналізу історичної ситуації і тих тенденцій, які панували в європейській та українській культурах XVIII ст. , неможливо. Це доба Просвітництва, характерною рисою якої є раціоналізм. Але справа в тім, що раціоналізм, хоч і був суттєвою рисою новоєвропейської філософії, але все ж не єдиною

Принаймні, алтернативами просвітницькому раціоналізму були спочатку деякі тенденції в культурі бароко, а потім передромантика і романтизм. Обидва ці культурні явища мали місце й в Україні. Як відомо ідейним грунтом бароко була криза феодальної ідеології і ті значні зрушення, які відбулися в суспільній свідомості та були пов’язані з ідеями Ренесансу та Реформації.

У Сковороди було багато духовних вчителів – антична філософія, ранньохристиянські Отці Церкви, вітчизняна філософська думка, німецька містика. Як відомо, європейські ідеологи Реформації спиралися на ідеї середньовічних містиків – Екхарта, Сузо, Таулера, на їх вчення про відродження душі, у якій присутня «божа іскра», про єдність «внутрішньої» людини з Богом. Вони надавали виключного значення Біблії і ставили її авторитет вище авторитету церкви, виступали проти зовнішніх виявів релігійності, намагаючись перетворити релігійність на внутрішній стан людини.

Всі ці зміни, які відбувалися в європейській свідомості, не могли не позначитися на духовній атмосфері в Україні загалом і в Києво-Могилянській академії зокрема, де навчався Г. Сковорода. Український дослідник Д. Багалій навіть вважав Сковроду не просто філософом, інтерпретатором Біблії, а саме реформатором, мрією якого було створення такого суспільства, ідеалом для котрого був би сам Христос. І якраз виходячи з цього ідеалу, Сковорода і створив свою християнську філософію. Але християнство він сприймав відповідно тим новітнім тенденціям, які мали місце в європейській філософії. Тим більше, що він мав нагоду познайомитися з ними, подорожуючи Європою. Деякі дослідники творчості Сковороди вважають, що він перебував у Галлє, яке у 18 ст. стало центром пієтизму і біля витоків якого стояли Август Франке, Йоган Арндт, Томазіус та ін. , які відроджували ідеї середньовічних містиків, містичний пантеїзм Якоба Бьоме. Вони надавали великого значення вивченню Біблії. Очевидно, не випадковим є той факт, що саме до цього періоду відноситься підвищений інтерес Сковороди до вивчення Святого Письма.

Отже, слушною є думка В. Петрова про те, що любов Сковороди до класиків і саме до класиків з містичним забарвленням відповідала загальним тенденціям 18 ст. Бо барокова культура в своїй основі тяжіє до містицизму. Бароко є своєрідним синтезом середньовіччя

1 2 3 4

Похожие работы