Философия любви в творчестве писателей конца XIX - середины ХХ века (на материале творчества Т. Манна, Р. Киплинга и Куприна)

Які ж ідейні та художні риси цієї новели ставила її вище від ранніх новел?

Зазначимо, що тут присутня інша, більш лірична тональність новели, включаючи однак сатиричні та гротескні елементи, - поєднан­ня цих рис створює стилістичне багатство "Трістана". Немає у ній і тієї "завеликої" ілюстративності, яка була часто притаманна ран­нім новелам. Дія в "Трістанї" зосереджена на обмеженій "ділянці" часу, складається з кількох органічно пов’язаних між собою епізо­дів, проте образи подані розгорнуто, а їхній характер розкривається з дивних іноді, але психологічно реальних дій.

Основна увага в новелі приділяється її герою, представнику "духа", модерністському письменнику Шпінелю, людині досить дивній, яка надто високо ставить свою письменницьку діяльність і весь живе в світі мистецтва. "Он был нелюдим и ни с кем не общался. . . На столе у него, на самом виду, постоянно лежала книга его собственного со­чинения. . . Действие романа происходило в светских салонах, в роскош­ных будуарах, битком набитых изысканными вещами - гобеленами, ста­ринной мебелью, дорогим фарфором, роскошными тканями и всякого рода драгоценнейшими произведениями искусства. . . Удивительно было то, что никаких других книг, кроме этой одной, он не написал, а писал он явно со страстью. Большую часть дня он проводил в своей комнате за этим занятием. . . " [44, 34,35]

Реальне, практичне життя герой зневажає. В санаторії "Ейнфрід", де він відпочивав, Шпінель знайо­миться з молодою дружиною купця з Бремена Габріелою Клетер’ян, яка тяжко захворіла після пологів: "Но от тяжелых и плотных тка­ней невыразимо нежная, миловидная и хрупкая головка молодой женщи­ны казались еще более трогательной, милой и неземной. Ее каштановые волосы, стянутые в узел на затылке, были гладко причесаны, и только одна вьющаяся прядь падала на лоб возле правого виска, где малень­кая, странная, болезненная жилка над четко обрисованной бровью нарушала своим бледно-голубым разветвлением ясную чистоту почти прозрачного лба. Эта голубая жилка у глаза тревожно господствовала над всем тонким овалом лица. " [44, 32]. Письменник Шпінель сприймає Габріелу як високопоетичну істоту і намагається залучити її до кола своїх почуттів та переживань. І частково він правий - у пані Клетер’ян є задатки до більш глибокого, одухотво­реного внутрішнього життя, І вони саме стимулюються її хворобою. Колись її батько досить гарно грав на скрипці.

Під впливом вмовлянь Шпінеля Габріела вирішує, не дивлячись на заборону лікарів, сісти за фортепіано і, почавши з ноктюрнів Шопена, нарешті, переходить до вагнерівського "Трістана" (вплив творчості Вагнера на Т. Манна), грає його все з більшою пристарасністю: " Она сыграла ноктюрн ми-бемоль мажор, опус 9, номер 2. Хотя она действительно отвыкла играть, чувствовалось, что когда-то ее исполнение было подлинно артистическим. Инструмент был неважный, но уже с первых тактов она обнаружила в обращении с ним безошибочный вкус. В том, как она меняла окраску звука, сквозил настоящий темперамент, невероятная ритмическая подвижность ноктюр­на доставляла ей явное удовольствие, удар у нее был твердый и вместе с тем мягкий. Во всей своей прелести лилась из-под ее паль­цев мелодия, и с изящной ш торопливостью сопровождал мелодию аккомпанемент" [44, 46]. I ось Габріела почала грати "Трістана" - мелодію кохання, яка змусила героїню багато над чим задуматися: "Тихим, робким вопросом прозвенел мотив, полный страстной тоски, одинокий, блуждающий в ночи голос. Ожидание и тишина. . . Потом чудесным,

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные