Философия любви в творчестве писателей конца XIX - середины ХХ века (на материале творчества Т. Манна, Р. Киплинга и Куприна)

Шопенгауер. Безперервні та різнобічні страждання - ось до чого зводиться існування за Шопенгауером, і таке сприйняття дійсності Томасу Манну, як зазна­чають В. Адмоні та Т. Сільман [1, 55], здається близьким та пра­вильним. Недаремно він говорив, що отримав від Шопенгауера "право на песимізм". Також близькою письменникові є думка про взаємозв’язок, взаємопоєднаність людських доль, про відмінність, різницю окремих істот, явищ, яка є лише "кающеюся". Т. Манн приймає і, як говорить Шопенгауер, наявність за цими явищами певної окритої сили - того, що Шопенгауер називає "волею". Постійне намагання волі поширитися, охопити все більшу ділянку ниття, підкоряючи собі Інші явища, Шопенгауер розглядає як процес неминучий, але тра­гічний, який є причиною бід і стращань, на землі. Переборювання волі, відмова від неї, тобто відмова від життєвої "практики", - єдиний спосіб вийти із кола страждань (вважав Шопенгауер). Для Т. Манна ці думки є досить важливими тому, що вони ніби обумовлю­ють його недовіру та страх перед "практикою" життя. Томас Манн, при усіх своїх метафізичних устремліннях, все ж таки є соціальне конкретним, як і будь-який великий митець. І ця конкретність була присутня і в його філософських роздумах, не дозволяючи йому сліду­вати за Шопенгауером у всіх питаннях.

Також на творчість та світогляд Т. Манна вплинули Вагнер та Ніцше - інші видатні представники духовного життя ХІХ ст. Сам письменник неодноразово вказував на свою залежність від Ріхарда Вагнера - композитора та Фрідріха Ніцше - філософа, який вважав себе пророком майбутнього. Музика Вагнера, афористичність та сила своєрідно ритмізованої прози Ніцше, образний та ритмічно підкорюючий виклад Шопенгауера - все це хвилювало молодого письмен­ника. Вагнер та Ніцше, кожен по-своєму, приваблювали молодого Т. Манна, який намагався розібратися в картині сучасної дійсності

Так, напр. , "метафізичність" Вагнера пов’язується для Т. Манна з намаганням виявити глибокі, приховані корені зовнішніх речей та подій. А парадоксально загострена критика сучасного суспіль­ства Ніцше, який оголошує сучасність періодом декадансу, слабкості та хвороб, утверджує Т. Манна в несприйнятті сучасності та дає йому ряд формул для її оцінки. Саме у Нїцше знаходить письменник проти­річчя між життям та смертю, життям та хворобою, робить його основним протиріччям, яке визначає усю дійсність. У того ж Нїцше він зна­ходить і характеристику життя, як чогось досить безжалісного та жорстокого, проте єдино цінного. Від Ніцше йде і сприйняття інте­лектуального начала, духа, мистецтва як чогось хворобливого.

Таким чином, в ранніх новелах Т. Манна думка письменника в значній мірі рухається в термінах та антитезах Ніцше, а іноді у нього з'являються й положення, досить близькі до положень цього філософа. Тому-то в цих творах кохання та нещастя, хвороби та слабкість духу героїв ідуть поруч. І як ми з’ясували, в проаналізованих новелах присутня глибока трагедійність.

1. 3. Зображення теми кохання в новелах "Трістан" та "Тоніо Крегер"

Якщо в ранніх новелах Т. Манна життя завжди (і зовнішньо, і внутрішньо) перемагає хворобу, то тепер дух, мистецтво стають все значнішими та значнішими, перетворюючись у гідних суперників життя і навіть іноді перемагають його. В новелі "Трістан" (1902 p. ) протилежність життя та духу, життя та мистецтва закриває протилеж­ність життя та хвороби, хоча зв’язок між духом та хворобою тут усіляко підкреслюється. "Трістан" - перша новела Т. Манна, яка набу­ла великої популярності.

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные