Философия национального радикализма в Украине

Наприкінці ХIХст. та на початку ХХст. мала місце активізація політичних дій. Здебільшого, це була реакція на економічну, соціальну та національну політику МиколиII. Міста Київ, Харків, Катеринослав стають центрами соціал-демократичного руху. Розгортався студентський рух. Деякі представники ліберальних кіл виступали за підтримку розвитку української культури, за рівноправність націй. У 1900р. виникає Революційна українська партія, основні завдання якої були викладені у промові Миколи Міхновського “Самостійна Україна”. Державна самостійність вважалася головною умовою існування нації. Метою РУП стало повернення прав, визначених Переяславською конституцією 1654р. та розширення її впливу на українців в Росії. Але потім РУП розкололася. Деякі її члени обрали шлях створення українських соціал-демократичних сил, деякі бажали, щоб РУП стала автономною організацією РСДРП. Радикальні націоналісти на чолі з М. Міхновським у 1902р. створили Українську народну партію. У 1904р. виникає ліберальна партія, радикальне крило якої брало за мету здобуття певних національних прав для українців в межах федеративної Російської республіки, а також проведення значних соціальних перетворень.

У 1905р. політична активність різко росте: перша російська революція, велика страйкова хвиля восени, повстання в армії (наприклад, на панцирнику “Потьомкін”, де, до речі, більшість матросів були українцями).

Реакцією влади на високу політичну активність в імперії став виданий 17 жовтня Маніфест про дарування громадських свобод, де говорилося про скликання ближчим часом Державної Думи із законодавчими функціями

Почала з’являтися українська преса, клуби; почали вирішуватися питання про впровадження української мови у шкільну освіту, судочинство, церковну службу. Була підготована декларація про автономію України, але Першу Державну Думу було достроково розпущено Миколою II, бо прийняття такої декларації означало б початок розпаду імперії. У часи Другої Державної Думи теж були проекти про автономію, але й ця дума теж була розпущена. Наступні Думи вже не мали в своєму складі українських громад. Період конституційної боротьби за незалежність у Східній Україні закінчився.

Галицька громада підтримала активізацію визвольного руху у Східній Україні. У 1906р. в Австрії було впроваджено загальне виборче право, внаслідок чого до державного парламенту увійшли українські депутати. Русофільський рух зазнав поразки. Велася активна культурницька робота.

Перша світова війна призупинила ці процеси, хоча на Західній Україні Загальна Українська Рада закликала всіх українців боротися зі самодержавною Росією. Було створено формування Січових Стрільців, значна частина яких увійшла до австрійської армії. На Сході теж були такі, хто вважав поразку Росії в війні за краще для українського народу, бо тоді з’явилася б можливість домогтися демократичних процесів в Росії та здобуття через те самостійності.

Немає сенсу докладно зупинятися у цій лекції на подіях бурхливого політичного життя в Росії та Галичині, починаючи з повалення монархії в Росії. Це можна зробити самостійно, аналізуючи історичну літературу. Перш за все, слід пригадати обставини, за яких виникла Центральна Рада, її дії, її Універсали. Звернемо увагу на те, що перші три Універсали так чи інакше проголошували ідею федералізму та право національно-державної автономії, певні положення стосовно самоврядування українського краю. Третій Універсал проголосив Україну Українською Народною Республікою. 17 грудня 1917р. Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому Росії, у якому фактично ставилися вимоги ліквідації навіть обмеженого суверенітету України. Тоді Четвертий Універсал від 22 січня 1918р. проголосив Україну

1 2 3 4 5 6

Похожие работы