Философия национального радикализма в Украине

нерівні від природи, тому жити залишаються тільки нації здорові, сильні морально і фізично, ті, що можуть перемогти у боротьбі за існування. Ця боротьба є об’єктивним законом історії. Засоби боротьби можуть бути різними: національна ідея виправдовує навіть насильство. Д. Донцов поділяє нації на більш і менш вартісні, на сильні й діяльні та нижчі, переможені. Він відкинув ідею вселюдського братерства (вона можлива хіба що як політичний хід, щоб ввести супротивника в оману). Сильні нації повинні організовувати інші народи для виконання завдань всесвітнього значення, що стосуються розвитку світової культури і цивілізації. Але знову слід підкреслити, що нація для Д. Донцова – це самодостатня цінність. Для нації визнати, що існує щось вище за неї, означає початок шляху до власного знищення. Тобто нація повинна орієнтуватися на свої власні інтереси. Те, що може вважатися добрим з загальнолюдської точки зору, може бути поганим для окремої нації. Для української нації ідеалом був би державницький сепаратизм, повний розрив із Росією.

Так поступово створює Д. Донцов власну міфологію нації. Національна ідея, вважав він, повинна сприйматись як абсолютний догмат, тому вона має бути такою, що захоплює людину, будить її почуття. Для Д. Донцова був характерним скоріше художньо-поетичний стиль мислення, ніж науковий. Він був недостатньо коректним у посиланнях на факти чи твердження у своїх промовах або працях, їх (посилання) майже неможливо було перевірити. Це не було випадковим, а цілком логічно випливало з його відношення до науки, до раціонального взагалі. Зазначимо, що на формування світогляду Д. Донцова певний (а деякі дослідники вважають, що великий) вплив мала ірраціональна течія західної філософії, зокрема “філософія життя”

Він стверджував, що раціоналізм позбавляє людей волі, почуттів (в тому числі національного почуття), здатності до дії. Розум породжує науковий фаталізм, проявляється у надмірному покладанні на науку, на закони розуму. Сам Д. Донцов теж більше спирався на почуття, ніж на розум, не дуже переймаючись проблемою теоретичного обґрунтування власних думок. Це призвело до існування в його концепції націоналізму певних протиріч. Так, ми знаходимо суперечливе поєднання розуміння нації як біологічного організму, що веде боротьбу за існування, із розумінням нації як політичної, соціальної, духовної спільноти, провідна верства якої формується, перш за все, через утворення й сприйняття нової ідеології. Також впадає в око те, що піддаючи критиці російський імперський тоталітаризм, Д. Донцов сам стверджує тоталітарний спосіб буття нації як шлях її створення та змужніння. Слабкі, нижчі нації у Д. Донцова повагою не користуються, національна еліта є, на його думку, єдиним виразником національної волі, а твердження, що нація є вищою за особистість, безпосередньо веде до висновку щодо недемократичного, негуманного заперечення прав людини. Людина, виходить, є тільки засіб розвитку національної ідеї, створення нації. Все це важко поєднати з тезою про віру в Бога, бо вона передбачає прийняття норм моралі Нового Заповіту. Заглиблюватися в поняття нації, вважає Д. Донцов, не треба, бо нація – це така реальність, що не потребує раціональних доказів, вони тут є неспроможними.

На завершення доцільно було б порівняти погляди Д. Донцова та М. Міхновського. Обидва вони наполягали на пріоритеті нації, на необхідності боротьби за незалежну українську державу. Але погляди М. Міхновського були більш поміркованими, демократичними. А як вважаєте Ви? Обміркуйте власне відношення до позицій обох речників різних форм націоналізму.

1 2 3 4 5 6

Похожие работы