Философия национального радикализма в Украине ХХ ст.

План

1. Генезис національного радикалізму.  

2. Основні ідеї національного радикалізму Д. Донцова.  

3. Микола Міхновський: Маніфест національного радикалізму.


1. Генезис національного радикалізму.

 В процесі свого розвитку кожен народ переживає кілька стадій самоусві­домлення. Спочатку суто племінне, етнічне розрізнення себе з-поміж інших за дуальною схемою «ми — вони», розрізнен­ня на рівні етнографічно-фольклорному, мовно-побутовому, коли етнос нерефлективно констатує факт своєї несхожості з іншими, свою негативну осібність, що втілюється в еле­ментарну думку: «Ми не такі, як інші». Але позитивна осіб­ність «Які ми є?» визначається й наповнюється змістом значно пізніше зусиллями інтелігенції, науковців-народо-знавців, просвітителів, письменників. Слід зазначити, що тут є певні розбіжності між народами державними та без­державними. Для народу бездержавного процес усвідом­лення своєї позитивної осібності тісно пов'язаний з ідеєю збереження — збереження мови, культури, звичаїв, а від­так і себе як такого, оскільки в чужій державі головною проблемою для нього є проблема виживання.

До формування української національної ідеї причетні представники різних галузей культури: письменники (Т. Шевченко, П. Куліш, Леся Українка, І. Франко та інші), науковці й політичні діячі (М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Міхновський, Д. Донцов і т

д. ). В тлу­маченні української національної ідеї її адептами можна визнати й консервативні (В. Липинський), і ліберально-народницькі (М. Грушевський), і радикальні тенденції І (М. Міхновський, Д. Донцов). Саме останню ми й розглянемо дещо детальніше. Формування української національної ідеї протягом XIX ст. відбувалося під значним впливом загальноєвропей­ських національних процесів, зокрема під впливом націо­нально-визвольних революцій і утворення національних дер­жав, під впливом руйнації багатонаціональних імперій, що здобуло назву «весна народів». Але ситуація в Україні бу­ла специфічною. Східна частина її перебувала під владою Російської імперії, яку «весна народів» практично не заче­пила, західна — під владою імперії Австрійської, чим і скористалися потужніші й краще організовані на той час -етноси, зокрема угорці й поляки. Тому українці займали позицію переважно споглядальну, були заглиблені в себе, намагаючись визначитися в межах власної етнічної свідо­мості. Це відбувалося передусім у колах української інтелі­генції як на Заході, так і на Сході.

Радикалізм як політична течія передбачає прагнення до остаточного вирішення складних проблем, коли вибір засобів зумовлюється лише кон'юнктурною політичною не­обхідністю. З точки зору радикалізму (ця течія може існу­вати в межах багатьох політичних ідеологій, інколи злива­ючися з ними без останку, інколи існуючи як провідна чи периферійна тенденція) будь-який засіб політичної дії ви­правдовується скороченням шляху до жаданої мети. Ра­дикалізм свідомо, а частіше несвідомо грунтується на певних філософських принципах, що вимагають спрощення ситуації з її реальними труднощами, виходячи з того, що немає становища, яке було б непідвладне суб'єкту політич­ної волі. Радикалізм прагне граничного загострення проб­леми як засобу її розв'язання.  

2. Основні ідеї національного радикалізму Д. Донцова

Філософські засади національного ради­калізму найяскравіше виявляються в творчості видатного ідеолога й політичного діяча українського національного руху Дмитра Донцова. Філософські погляди Донцова під­порядковані найвищій у його світогляді меті — нації. На­ція — альфа й омега його теоретичних роздумів, безумовний критерій істини, єдиний реальний суб'єкт історії

1 2 3 4

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные