Философия украинского романтизма

У другій половині ХVІІІст. державна самостійність України, яка існувала в формі автономії із конституційним правлінням на основі угод, складених українськими гетьманами із російськими царями, була ліквідована. У 1775р. була ліквідована Січ, у 1783р. був запроваджений інститут підданства. Настала так звана “доба бездержавності”. Українські землі увійшли до складу Росії та Австро-Угорщини. Це мало негативні наслідки не тільки для української економіки (бо враховувалися лише економічні інтереси Росії та Австро-Угорщини; Україна стала майже колонією), негативні наслідки не тільки для політичного життя (що не потребує пояснень), але й для розвитку української культури (русифікація освіти, церкви та ін. ). Втрачена українська державність залишила після себе ідеалізовані спогади про козаччину, славетне минуле українського народу, мрії щодо майбутнього здобуття свободи, незалежності, самостійності, роздуми про власну історію, долю українського народу.

Все це створювало ґрунт для поширення та розвитку ідей романтизму на українському терені. Взагалі, романтизм виникає в Європі наприкінці ХVІІІст. , спочатку у Німеччині, а потім поширюється на інші європейські країни. Романтизм можна вважати реакцією на Просвітництво, до раціоналізму якого він стояв в опозиції.

Розпочати вивчення теми можна з ознайомлення із творчістю Ф. та А. Шлегелей, Ф. Гарденберга (Новаліса), Ф. Шеллінга, Ф. Шлейєрмахера, Й. Гердера, Г. Лессінга, Й. Шіллера, Г. Гете та ін. , які були або засновниками романтизму, або сприяли його розвитку.

Докладний аналіз української романтичної літератури можна знайти у Д. Чижевського [див. : Чижевський Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). - Тернопіль, 1994. - 480с

]. Як справедливо вважає у згаданій вище праці Д. Чижевський, “на думку романтиків розум - лише одна зі здатностей людського духу, та й то не найвища, неповна, недостатня для пізнання дійсності <. . . >” [С. 356; далі посилання на саме цю працю Д. Чижевського]. “Світ для романтики не є простим механізмом, що складається з окремих частин, як годинник з коліщат, а живий організм <. . . >” [С. 357]. Романтики досліджують так звану “нічну сторону” світу: таємничу, невідому. Вони підкреслюють взаємозв'язок людини з природою, яку уявляють живою. Людина є також сповненою таємничого, несвідомого, почуттів, передчуттів, натхнення, екстазу, навіть інколи божевілля. Ці переживання відкривають людині вихід із сфери звичайного буття до якихось вищих сфер, чудесних, ірраціональних, таємничих. До речі, романтичні ідеї ми зустрічали вже у Г. Сковороди (кордоцентризм, символізм, містика). Взагалі розвитку романтизму сприяв кордоцентризм української філософії. Романтики часто зосереджують увагу на відкритті внутрішніх протилежностей в різних сферах буття. “Людина в історії та суспільстві має для романтиків певний парадоксальний характер вільного творця та лише органу історичного процесу і людських громад, організмів вищого порядку, “духу народу”, “духу історії” тощо. <. . . > Минуле - не лише підготовка до ліпшої будуччини, а має вартість і в собі самому” [С. 358]. Романтизму також притаманне бачення людини як цілісної самоцінної особистості, інтерес до її “життя серця”. Романтики часто звертаються до теми гармонічного зв'язку мікрокосму та макрокосму, використовують символи, образи (образ світового дерева, кола та ін. ), народні повір'я, в яких оживають демонічні сили. У ліриці домінує тема долі.

Романтики зробили наголос на духовному значенні народної культури, мови зокрема; вони сприяли розвитку філософії, виникненню наукової етнографії, новітнього мовознавства, подальшому розвитку історичної науки, а також духовному обґрунтуванню національних рухів, національного відродження України. Взагалі, романтизм започаткував розробку філософії національної

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы