Философско-мировоззренческие доктрины Николая Хвылевого

«Я» як концептуально значимої моделі у новелі «Я (Романтика)», яка є міфо-текстом, а сам автор міфо-творцем, наштовхує на думку про новолітературний міф, трансмутацію романтичного міфу (героїчний міф творився пізніше - ним переповнена радянська література кінця 20-х - 30-х років) розвінчує міфосвідок - М. Хвильовий: мабуть буде більше сенсу тоді, коли будемо говорити про дегероїзацію міфу. Міф про міф - це вже новий міф, антиміф.  

 Структурний план аналізу «Я» розробив Р. Барт у статті «Текстовий аналіз однієї новели Едгара По». . Скориставшись нею, ми виділяємо у новелі М. Хвильового три іпocтaci «Я» [1, с. 437].

1. «Я» - автор, цьому «Я» відповідає «Ти», розуміння «Ти» залишається певною формою  співвідносин з «Я»; 

2. «Я»- співучасник дії, герой (мабуть такого «героя» треба брати в лапки); 

3. «Я» - заперечення ідеї, у жертву якій приноситься Мати. Фактично це анти - «Я».

 Усі ці «Я» детерміновані особистістю автора, структура їx буття сприймається як послідовність модусів людського існування i, безумовно, є трансцендентальною проблематикою інтерсуб'єктивності. Його три іпocтaci виділив 3. Фрейд. Соціолог М. Розенберг розклав «Я» на сім іпостасей: справжнє «Я» (як бачить себе індивід у цю мить); динамічне «Я» (яким індивід може стати в недалекому майбутньому); фантастичне «Я» (яким треба бути); можливе «Я» (яким індивід може стати в недалекому майбутньому); ідеалізоване «Я» (ідеал, до якого індивід мpiє наблизитись); зображувальне «Я» (маска, котру індивід надіває на себе для досягнення тiєї чи іншої мети); ідеальне «Я» (недосяжний ідеал)» [3, с. 189].  

 Концептуальність «Я» - протагоніста у світлі категорії трагічного конфлікту сприймається як результат інтеграції «Я - образів» [13, с. 190]. «Я - образи» в їx філософському та естетичному втіленні формують «Я концепцію» i діалектично «Я - концепція» в ycix iї художніх іпостасях виражає на всіх рівнях тексту та підтексту свою інтегруючу заданність в параметрах філософії авторового «Я», де воно виражається у своій ідеальній, екзистенціальній (посмертній - за М. Бахтіним) завершеності як макрокосм «Всесуб'єкта, Всесвідомості й Всесвободи Абсолюту» [8, с. 115].  

 Отже, філософія «Я» є ключовою категорією художньої концепції М. Хвильового. Увібравши філософські концепції західноєвропейської,  pociйської, та української філософії та естетики, синтетична «Я - КОНЦЕПЦІЯ» М. Хвильового стала інтегруючим ядром його новелістики, підвела підсумок життя до останньої крапки - кулі в скроню. Нею він розстріляв «в багатьох серцях безвольну нерішучість i рабську покірність, яку розстрілював за життя словами» [11, с. 474].

 


Використана література

  1. 1.      Барт Р.  Текстовый анализ одной новеллы Эдгара По // Избр. работы: Семиотика. Поэтика. Пер. с фр. / Сост. , общ. ред. и вступ. ст
    Г. К. Косикова. М. , 1989.  
  2. 2.      Бахур В. Т.  Это неповторимое «Я». М. , 1986.  
  3. 3.      Гаазе-Рапопорт М. Г. , Поспелов Д. А.  От амебы до робота: модели поведения. М. , 1987.  
  4. 4.      Гадамер X. -Г.  Істина i метод. Основи філософської герменевтики // Читанка з iсторії  філософії: У 6 кн. / Під ред. Г. Л. Волинки. К. , 1993. Кн. 6. : 3apy6iжна філософія XX ст.  
  5. 5.      Гуссерль Е.  Формальна i трансцендентальна логіка. Досвід критики логічного розуму // Там  само.  
  6. 6.      Камю А.  Бунтующий человек: Пер. с фр. М. , 1990.  
  7. 7.      Коломіець Л.  Український ренесанс. У пошуках індивідуальності // Слово i час, 1992, № 10.  
  8. 8.      Орест-Зибачинський Орлан.  Воля до свободи. Думки про світ, людину и абсолют //  Українське слово. Сідней; Париж, 1988.  
  9. 9.      Соловьев B. C.  Лермонтов // Соловьев B. C.
1 2 3 4 5 6

Похожие работы