Философско-мировоззренческие доктрины Николая Хвылевого

свій годос іншим персонажам, говорити від їx iмeнi, або ж забирати їx голос co6i i синтезувати у своему «Я».  

 Основний поліфонічний голос, репрезентуючий авторове «Я», виділяється також за допомогою кількісних характеристик як «статистичних параметрів стилю». Наприклад, «Я» у своїм різноголоссі у новелі «Я (Романтика)» вживається 177 раз часом у таких модифікащях, що годі відділити від власне авторового «Я». Маємо взаємодію двох «Я», їх діалектичну взаємозалежність. У даному раэі йдеться про інтегральність форми, де «Я» icнyє як зміст, та все ж при вcix інваріантах їx перетворень інтонаційний образ письменника не заставляється маскою героя. Мабуть точніше i доцільніше авторове «Я» визначати як суб'єкт розповіді. Умовні ж фрази, іносказання, недомовки, самоіронія, романтичний жест, ствердження - заперечення тощо мають на метi завуалювати справжнє обличчя автора.  

 Творче засвоєння та універсальне використання традицій сатири Роттердамського, Теккерея, Вольтера, Шевченка, Гоголя, Нечуя-Левицького, Франка, Коцюбинського, Салтикова-Щедріна, Маковея, Мартовича та інших сатириків особливо помітне в таких творах, як «Іван Іванович», «Санаторійна зона»,«Вальдшнепи». . . За допомогою невичерпного арсеналу сатиричних засобів майстер художнього слова показав, що витворений учасниками революції ідеал вже не був тільки їxнiм, він ставав ефективним знаряддям маніпуляцій ним у руках новонароджених партійно-бюрократичних чиновників, які прикриваючись ним, іменем Леніна, Сталіна, napтiї творили тоталітарну систему, винну в знищенні мільйонів людей. . .  

 Постановка проблеми «Я» в чомусь має відповісти на кардиналъні морально-етичні питания в інтерпретації М. Хвильового, на його ідеальне, абсолютне «Я» як категоричний імператив, i принаймні в якійсь мipi з'ясувати проблематику новел, у яких воно виражається найпоказовіше, маючи концептуальне значення для розуміння їдейно-естетичних засад та поетичних настанов i принципів мислення, повніше втілених у його повістях.  

 Романтичне «Я» М. Хвильового у цих параметрах прочитується як герменевтичне, як характеристика героїчного минулого, трагічиого сучасного, омріяного та, на жаль, безперспективного майбутнього, такого, у якому гармонійне icнyє у сфері мpiї, у реальності воно блокується трагічним, є дисгаромонійним, служить фоном трагічного. Ясно, що художня їx інтерпретація не вкладається в прокрустове ложе, має невичерпно розмаїтий арсенал вираження, позначається пристрасними пошуками справжності духовного розуміння явищ i процесів у ситуаціях, коли знівельована, знеособлена людина не несе відповадальності за свої вчинки

Осягаючи справжність свого буття в аспекті історичності, конечності i свободи «перед лицем смерті» (Хайдеггер), М. Хвильовий не стільки моделював позитивні образи у світлі зaгipнoї комуни, скільки моделював з усіма суперечностями свого часу аутентичну людину, підводив читача до пробудження в ньому потенційних, екзистенціальних начал людського існування, вивільнення духу з-під влади тих історичних обставин, які творило суспільство іменем ідеалів революції, позбавляючи життя i ії творців. Сутнісна екзистенціальна проблема існування «Я» в усій творчості М. Хвильового є ядром його естетики i поетики i стає предметом розпочатого дослідження.  

 Новела «Я (Романтика)» - новела-концепція i, безумовно, «Я» - концептуальний герой, який окреслив майбутню долю М. Хвильового. Фатальніть iї усвідомлюється i здійснюється письменником спершу у творах, потім у житті. і тут дiє не метафізика чи містика, а логiкa тpaгiчностi долi. Цей трагізм у числах: 13 травня 188З року - день народження; 13 травня 1933-го - день смерті; 1923-й - новела «Я (Романтика)». У ній вражає один рядок, пророчий, як проекція власного фіналу: «По щоці, пам'ятаю, текла темним струменем кров». . . [12, с. 339].  

 Принцип фаталізму М. Хвильового не в його характері i навіть не в символіці чисел, а в

1 2 3 4 5 6

Похожие работы