Философское учение Григория Сковороды

ЗАГАДКА Г. СКОВОРОДИ

За радянських часів побутувала легенда Сково­роди як філософа з народу, пантеїста, борця з релі­гією та експлуататорським ладом. За це більшовики поважали нашого мислителя, видавали його твори, відповідно коментували та досліджували. У радян­ський період склалася достатньо широка дослідниць­ка література, у якій Г. Сковорода інтерпретується з марксистсько-ленінського методологічного погляду. Інтерпретація Г. Сковороди як мислителя з народу, який вважав «матерію вічною», і що мало особливо важливе світоглядно-філософське значення в марк­систській методології, якоюсь мірою продовжувала традицію дореволюційного минулого в тлумаченні Г. Сковороди як «легендарної постаті мандрівника-старця чи навіть співця-кобзаря, начебто якогось Дядька з сопілкою і палицею в руках, що, мандрую­чи з села до села, навчав людей розуму чи поясню­вав їм св. Письмо» (52, с. 192).

Поряд з цим вульгарно-зматеріалізованим погля­дом вже з дев'яностих років дев'ятнадцятого сто­ліття з'являються і більш ґрунтовні дослідження твор­чої спадщини Г. Сковороди. В працях Д. Багалія, М. Сумцова, П. Житецького він постає як філософ-мислитель європейського масштабу. Новий рівень Досліджень філософсько-світоглядної та творчої спад­щини Г. Сковороди був започаткований у 20-х ро­ках XX ст. в працях С. Єфремова, М. Плевако, М. Петрова. Однак в період сталінщини, коли активно нищилася українська духовність, мистецтво та культура, дослідження творчої спадщини Г. Ско­вороди зовсім припинилися. Лише у повоєнний пе­ріод знову появилися праці про Г. Сковороду, прав­да у канонізованому марксистському тлумаченні як ідеолога «просвітительства, гуманізму і селянського демократизму», а під впливом російської літерату­ри, ще й оригінального пропагандиста матеріалізму та атеїзму (52, с. 192).

«Найбільше до вивчення справжнього Сковоро­ди і справжньої суті його філософії спричинилися українські дослідники на еміграції», — зазначає М. Семчишин, — а з них передовсім Дм. Чижевський та І. Мірчук» (52, с

192). На його думку, вдало син­тезував їх дослідження К. Митрович у журнальній статті «Портрет Сковороди».

 Окремо скажемо про працю М. Грушевського «З історії релігійної думки на Україні», у якій розгляду творчої спадщини Г. Сковороди присвячено окре­мий розділ «Друга половина XVIII в. Г. Сковорода». Кілька суперечливих думок, висловлених таким ко­рифеєм української історичної науки як М. Грушевський стосовно творчого спадку Г. Сковороди, свід­чить про складність і небуденність цієї загадкової постаті. Насамперед М. Грушевський висловлює тезу про те, що життя Г. Сковороди було найкращим твором, бо його релігійні філософські міркування «нераз темні, напушисті і досить таки банальні» (13, с. 123). Далі, на думку М. Грушевського, Г. Сковорода настільки «зрісся з церковною традицією», що так і «не здужав вповні вирватися із впливу могилянської книжности, котру часто відбивають його писання» (13, с. 126). Зрештою саме М. Грушевський одним з перших зв'язав Г. Сковороду з масонством, заявив­ши, що у творах останнього «стрічаються зовсім па­ралельні гадки і навіть фразеологія» (13, с. 130), які практикуються в гуртках масонів та містиків.

Різні погляди та оцінки світогляду, філософських переконань, моральних принципів Г. Сковороди значною мірою були зумовлені першою працею про нього М. Ковалинського «Життя Григорія Сково­роди». Цей життєпис Г. Сковороди, написаний цікаво і навіть інтригуюче, справляв великий вплив на до­слідників останнього. По-перше, М. Ковалинський вважав себе, і не без підстав, учнем Г. Сковороди, а отже, претендував на знання та на найбільш авто­ритетну

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы