Философское учение Григория Сковороды

користувались вином і м'ясом, а іноді й зовсім від нього відводив їх, дивлячись на їх гарячу молодість. . . Ось чому прийняли мене за маніхейського учня» (56, с. 403).

В. Каразін, один з ініціаторів і засновників Хар­ківського університету, дав високу оцінку Г. Сковороді. Він казав, «що ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Лейбніца, Оригена» (2, с. 195). Один з перших дослідників творчої спад­щини Г. Сковороди Д. Багалій зробив спробу визна­чити його світогляд. Підсумовуючи розмірковуван­ня над оцінками творчої спадщини мислителя, Д. Ба­галій пише: «На мій власний погляд, Г. С. Сковорода був справжнім філософом, який тільки шукав прав­ду, і релігійним мислителем, котрий хотів обновити християнську церкву, як колись обновив католиць­ку церкву її реформатор Лютер, утворивши нову лютеранську віру» (2, с. 209). Д. Багалій першим може не стільки обгрунтував, скільки побачив у постаті Г. Сковороди не просто мислителя, інтерпретатора Біблії, а саме реформатора церкви, мрією якого було створення такого «апостольського суспільства, ідеа­лом для котрого був (би — Н. Г. ) сам Христос» (2, с

207). Саме виходячи з цього ідеалу, з цього свого покликання Г. Сковорода у своїх творах «провіщав свою християнську філософію» (2, с. 206). «Він був тут, — продовжує Д. Багалій, — з погляду церков­ного, справжнім ієресіархом на зразок інших ієресіархів Західної Європи і слов'янства, бо дуже од­ходив у своїй філософії од церковного ученія. Хри­стиянство він приймав без догматики і тим більше без обрядів, або, як він казав, без церемоній» (2, с. 206). Зрозуміло, що з цього погляду він ніяк не міг бути «матеріалістом, себто філософом, котрий при­знає тільки матерію; його скорше можно лічити спірітуалістом, себто філософом, котрий признає го­ловним чином дух («спіритус» по латині «дух»), бо він справді признавав тільки єдине творче зачало — Дух, Бога, Вічність, Розум, Правду» (2, с. 206).

ВИСНОВКИ 

Г. Сковорода, якому в цьому році виповнюється 280 років від дня народження, увійшов в історію української філософської культури як одна з най­більш чільних її постатей. Спосіб мислення, підхід до філософсько-світоглядного аналізу світу, Біблії і конкретно-політичних реальностей України другої половини XVIII ст. засвідчили надзвичайну оригінальність та актуальність його творчого спадку.

Йому довелося жити і творити в трагічний для історичної долі України час. Україна лежала розтоп­тана під жорстоким чоботом московського завойов­ника, проти якого не тільки не можна було висту­пити з відкритим протестом з мотивів неминучого фізичного знищення, але й загалом словом згадува­ти свою Батьківщину — Україну. Здавалося, все колишнє життя не так далекої козацької вільної України неминуче відходить в історію, а незалежна козацька стихія тоне в широкому та глибокому морі вже не московської, а післяпетровської російської державності. Політика російських монархів на по­слідовне зросійщення українців, особливо освіченої суспільної еліти, давала свої плоди. Тисячі освіче­них молодих людей кинулися в уявний Клондайк, в непрохідні хащі північно-східного сусіда, де на них чекали високі посади, звання, почесті, блискучі ка­р'єри і т. д. А спритні колонізатори натомість на територіях колишньої козацької держави будували вже нові російські міста, школи, церкви, розставляючи скрізь російські управлінські кадри. Фактично в часи Г. Сковороди Україна як держава і навіть як окрема територія перестала існувати.

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы