Философское учение Григория Сковороды
В. Каразін, один з ініціаторів і засновників Харківського університету, дав високу оцінку Г. Сковороді. Він казав, «що ми під чубом та в українській свитині мали свого Піфагора, Лейбніца, Оригена» (2, с. 195). Один з перших дослідників творчої спадщини Г. Сковороди Д. Багалій зробив спробу визначити його світогляд. Підсумовуючи розмірковування над оцінками творчої спадщини мислителя, Д. Багалій пише: «На мій власний погляд, Г. С. Сковорода був справжнім філософом, який тільки шукав правду, і релігійним мислителем, котрий хотів обновити християнську церкву, як колись обновив католицьку церкву її реформатор Лютер, утворивши нову лютеранську віру» (2, с. 209). Д. Багалій першим може не стільки обгрунтував, скільки побачив у постаті Г. Сковороди не просто мислителя, інтерпретатора Біблії, а саме реформатора церкви, мрією якого було створення такого «апостольського суспільства, ідеалом для котрого був (би — Н. Г. ) сам Христос» (2, с
ВИСНОВКИ
Г. Сковорода, якому в цьому році виповнюється 280 років від дня народження, увійшов в історію української філософської культури як одна з найбільш чільних її постатей. Спосіб мислення, підхід до філософсько-світоглядного аналізу світу, Біблії і конкретно-політичних реальностей України другої половини XVIII ст. засвідчили надзвичайну оригінальність та актуальність його творчого спадку.
Йому довелося жити і творити в трагічний для історичної долі України час. Україна лежала розтоптана під жорстоким чоботом московського завойовника, проти якого не тільки не можна було виступити з відкритим протестом з мотивів неминучого фізичного знищення, але й загалом словом згадувати свою Батьківщину — Україну. Здавалося, все колишнє життя не так далекої козацької вільної України неминуче відходить в історію, а незалежна козацька стихія тоне в широкому та глибокому морі вже не московської, а післяпетровської російської державності. Політика російських монархів на послідовне зросійщення українців, особливо освіченої суспільної еліти, давала свої плоди. Тисячі освічених молодих людей кинулися в уявний Клондайк, в непрохідні хащі північно-східного сусіда, де на них чекали високі посади, звання, почесті, блискучі кар'єри і т. д. А спритні колонізатори натомість на територіях колишньої козацької держави будували вже нові російські міста, школи, церкви, розставляючи скрізь російські управлінські кадри. Фактично в часи Г. Сковороди Україна як держава і навіть як окрема територія перестала існувати.