Фонетические процессы праславянского языка

Зміст

1. Праіндоєвропейська фонетична система як основа фонетичної системи праслов’янської мови

2. Закон відкритого складу

3. Фонетичні зміни спільнослов’янського періоду

4. Рефлекси зредукованих ъ, ь

Література


1. Праіндоєвропейська фонетична система як основа фонетичної системи праслов’янської мови

Питання, які пропонується розглянути, стосуються історичної фонетики. Це спеціальна лінгвістична дисципліна, яка вивчає звукові зміни в мові від найдавнішого періоду її існування до сьогодні. При характеристиці фонетичної системи праслов’янської мови ми будемо користуватися фонетичною транскрипцією. Серед її особливостей визначимо такі [2]:

-явища праслов’янської мови визначаються порівняльно-історичним методом, в науковій літературі позначаються знаком *, що означає реконструйовану форму, тобто форму, яка не засвідчена ні в живій мові, ні в пам’ятках;

-праслов’янський акут позначався знаком акут [’] над вiдповiдним голосним чи дифтонгом і означає одновершинну, висхiдну інтонацію;

-циркумфлекс позначається [?] - це інтонація, в основному, спадна, i очевидно, двовершинна;

-ізвод – це редакцiя старослов’янської пам’ятки;

риска над голосним – це знак довгої тривалості голосного звука (a, o, e, i, и);

дужка над голосним - знак короткої тривалості звука. (a, o, e, i, и);

дужка під голосним - нескладовий голосний звук (і або и);

риска праворуч - знак пом’якшення приголосного звука;

^ - дашок над голосним вживається для позначення напруженого голосного звука ъ або ь;

< - знак показує напрям змін (розвитку) звука, звукосполучення, морфеми слова;

0 - кружок під r, l, m, n - знак складотворчості;

g - передає африкату дз, w- передає африкату дж;

Праслов’янські *е, *о – це носові о,, e, які у старослов’янській мові передаються як @, #.

Серед особливостей спільноіндоєвропейської звукової системи науковці виділяють такі: існували відкриті і закриті склади, роль складотворчих виконували не лише голосні, а й носові та сонорні звуки, були наявні придихові приголосні, не було шиплячих і африкат, голосні звуки розрізнялись як якісно, так і кількісно, за довготою (а - а, о - о). Щодо останнього, то й сьогодні в окремих слов’янських мовах, зокрема чеській, словацькій саме таким чином розрізняють значення та форм слів: чес. vada “недолік” і “суперечка”, словац. pas “ паспорт і пояс” [Див

7, 70].  

2. Закон відкритого складу

Закон відкритого складу дав можливість пояснити:

-переміщення приголосних на межі складу; втрату кінцевого приголосного (пор. : прасл. називн. одн. *vь1къ - род. відм. одн. *vьlка);

-монофтонгізацію дифтонгів (еі > і, оі > і, аі > е, оu, аu > u, еu > (j)): *tauros - turo (тур), *snaigos – snego (сніг);

- розвиток протези;

-спрощення у групах приголосних;

-занепад праіндоєвропейських кінцевих приголосних фонем: *domиs < *domъ - ст. сл. домь; *noktis – укр. ніч, рос. ночь, білор. ноч,

1 2 3 4 5

Похожие работы