Фонетика и лексика в древнерусском языке

План

Фонетична система східнослов'янської мови раннього періоду (VI—VII ст. ). 3

Запозичена лексика в давньоруській мові 7

Література. 14


Фонетична система східнослов'янської мови раннього періоду (VI—VII ст. ).

Голосні, їх характеристика. Фонетична система  спільнослов'янської мови за час її існування зазнала, як це випливає з попереднього викладу, помітних змін, кількісних і якісних перетворень. Тому східнослов'янський вокалізм і консонантизм раннього періоду, сформувавшись на основі спільнослов'янського, характеризувався значними відмінностями в порівнянні з тією системою вокалізму й консонантизму, яку успадкувала спільнослов'янська мова від давньоіндоєвропейської.  

У складі східнослов'янського вокалізму раннього періоду (VI—VII ст. ) нараховувалося одинадцять фонем, а саме: /і/, /є/, /§/, /ь/, /?/, /а/, /о/, /ф/, /и/, /у/, /ь/. Всі вони успадковані від спільнослов'янської доби.  

Дві голосних фонеми — 7ь/ і Іьї — реалізувались у звуках надкоротких, зредукований, або неповного творення, фонема /є/ — у довгому, а решта — у відповідних звуках нормальної довготи.  

Фонеми /§/ і /д/ були носові, або назальовані, а всі інші — неносові, або неназальовані, ротові.  За положенням язика в горизонтальному напрямі при артикуляції звуків східнослов'янські голосні того часу поділялись на передні й непередні. До передніх належали — /і/, /є/, /є/, /ь/, /§/, до непередніх — /а/, /о/, /д/, /ь/, /и/, /у/. За ступенем наближення спинки язика до піднебіння вони поділялися на голосні високого, середнього і низького підняття. До голосних високого підняття належали — /і/, /и/, /у/, середнього —/є/, /§/, /ь/, /є/, /о/, /ь/, Д>/, до низького — /а/. Проте від цієї класифікації були й деякі відхилення. Так, голосні /є/, /ь/ і /ь! творилися як трохи вищі від інших голосних середнього підняття, їх можна назвати звуками середньо-високого підняття. Класифікацію голосних раннього східнослов'янського періоду схематично можна подати в такій таблиці; За властивими голосний фонемам диференційними ознаками (часокількість, назальність — неназальність, характер артикуляції) кожна з них протиставлялася в системі вокалізму всім іншим десяти фонемам, наприклад: 

/і/ -/є/ /є/-/і/ /ь/~-/і/ 

/і/-/ь/ /е/-/ь/ /ь/-/е/ 

/і/ —/є/ /є/-/є/ /ь/ —/є/ 

ФгФ* Ф. -м /ь/-/?/ 

/і/ —/У/ /є/-/у/ /ь/~ /у/ 

/і/-/и/ /е/-/и/ /ь/-/Ь/ 

Артикуляція голосних звуків, у яких реалізувались відповідні фонеми, характеризувалася такими властивостями.  Голосний [і] був вузьким, закритим звуком переднього ряду високого підняття, нелабіалізованим, як і в сучасних східнослов'янських мовах

Крім [і], успадкованого від спільнослов'янської мови, на початку деяких східнослов'янських слів виник звук [і] із звукосполучення Ць], в якому зредукований [ь] розвинувся з [і] на спільнослов'янському ґрунті, а []] виник як протеза: і§1а (-<- *іь§Іа), ІШ9 (+- *іьт

Голосний [є] артикулювався як відкритий звук переднього ряду середнього підняття, нелабіалізований.  

Звук [є] — голосний переднього ряду, дещо вище середнього підняття, нелабіалізований; при його артикуляції ступінь підняття спинки язика до піднебіння вищий, ніж при артикуляції [є], і нижчий, ніж при артикуляції [і]; за цією ознакою голосний [є] містився між [є] та [і], підтвердженням чого є його подальша рефлексація в сучасних східнослов'янських мовах та їх говорах як [є], [і] та [іе].  Звук [§] — голосний переднього ряду середнього піднесення, нелабіалізований, вимовлявся з сильним носовим призвуком.  

Голосний [ь] — звук переднього ряду, дещо вище середнього підняття, дуже короткий, або голосний неповного творення.  Як можна припустити на підставі фонетичних відповідностей у словах, запозичених з мови східних слов'ян до мов фінської групи, зредукований [ь] у ранній період історії східнослов'янської мови вимовлявся десь близько до короткого [І], напр. : ст. -сл.  л-ьжька, д. -р. лгжка — суомі Іизікка, карельс. Іішкка, ест. 1и$іка$; ст. -сл. крьсть, д. -р. крьстЬ — суомі гізіі, ест. гі$і; *ро1іьпо, д. -р.  полотьно — суомі раІШпа та ін. Але пізніші рефлекси цього звука свідчать про розвиток у його артикуляції нахилу до короткого [є].  Зредукований [ь] у позиції

1 2 3 4 5 6