Формы существования языка

ПЛАН

ВСТУП. .  

1. ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО МОВЛЕННЯ. .  

2. ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ. .  

ВИСНОВКИ. .  

ЛІТЕРАТУРА. .  


Вступ

   Мова - це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці і творчості багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова – це своєрідний оберіг звичаїв і традиції, запорука інтелектуального удосконалення людини. Вона характеризується єдністю, взаємозв”язком та взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Мова існує не сама по собі, а в людському суспільстві, похідним від якого є. Існує вона у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово

Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.  

   Літературна мова – варіант загальнонародної мови. Вона протиставляється діалектам, просторіччю, жаргонам. Українська літературна мова, що належить до найбільш розвинених мов світу, існує в усній та писемній формах. Щоби більш детальніше дізнатися про форми існування мови та принципи їх виділення, я й обрала тему реферату ”Форми існування мови і принципи їх виділення”

   Отож, об”єктом мого дослідження є мова.

1. ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО МОВЛЕННЯ

   Мова і мовлення являють собою нерозривну єдність. Мовлення – це не тільки процес використання людиною засобів мови з метою спілкування, але й форма існування мови в мовленнєвій діяльності, в актах сприймання і розуміння під час слухання або читання, в актах говоріння і писання, а також результат мовленнєвої діяльності.

   У плані полі функціональності літературна мова охоплює всі сфери комунікативної практики суспільства, виступаючи в усній та писемній формах. Літературна мова, на відміну від діалектного мовлення, діапазон функціонування якого визначається, за окремими винятками, фактично потребами побутового усного спілкування, використовується в художній і науковій літературі, всіх засобах масової інформації, театрі, системі середньої та вищої освіти, державних установах тощо.

   Різні форми існування літературної мови виявляються в ряді протиставлень, до яких належать, зокрема, такі: писемна – усна мовна форма, діалогічна – монологічна форма спілкування, прямий – непрямий, опосередкований контакт учасників комунікації, ситуативна закріпленість висловлювання – відсутність ситуативної закріпленості тощо.

   Усне мовлення є первинною формою існування мови. Українське усне літературне мовлення характеризується літературними нормами, визанченими традицією і мовною практикою сьогодення, - правилами вимови, слововживання, побудови речення.

   Для розмовного мовлення властиве вживання розмовнопобутових та емоційно-забарвлених слів, широке використання окличних і питальних речень. У розмовному мовленні, що супроводжується мімікою і жестами, особливо відчутна індивідуальність мовця, уміння передати методику мови, загальнонародне природне звучання рідної мови.

   Уснорозмовне побутове мовлення характеризується більшою вільністю у виборі мовних засобів. На відміну від усного літературного мовлення, в побутовому мовленні використовуються просторічні слова і звороти, діалектизми, незакінчені речення, повтори, непрямий порядок слів у реченні тощо.

   Книжне мовлення може виступати у двох формах – усній (виступ на зборах, по радіо, лекціях, доповідь тощо) і писемній

1 2 3 4

Похожие работы