Формы существования языка

(художній твір, протокол, стаття в журналі, повідомлення та ін. )

   Усне мовлення може бути у формі діалога або монолога. Діалогічне мовлення – це розмова двох або кілька осіб, висловлювання кожної з яких, як правило, характеризується стислістю. Монологічне мовлення – це мовлення для самого себе або для слухачів, характеризується граматичною розгорненістю і складністю.  

   Найважливішими особливостями усної форми мовленняє:

1.   Усна форма мовлення відрізняється від писемної насамперед матеріальною формою реалізації: вона витворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух (як цілісний відрізок мовного потоку, а не як „ланцюжок” графічних знаків.

2.   Усне мовлення характеризується ще й такою особливістю, як непідготовленість, спонтанність. Адже усне мовлення людини – це напівусвідомлений процес: людина дуже рідко замислюється над тим, як вона розмовляє, а починаючи говорити, не завжди думає над тим, що вона каже. Лише до участі в обговоренні певного питання на засіданнях, зборах можна спеціально підготуватися перед тим, як говорити. Мало уваги приділяється формі висловлення, зокрема пошукам нових форм. Звідси й виникає в нашому усному мовленні стільки готових синтаксичних конструкцій. Сюди належать „формули” привітання, прощання, поздоровлення, розмов про здоров”я, погоду. Ці своєрідн „штампи” настільки полегшують нам процес спілкування, що ми не помічаємо цієї „штампованості”.

3.   Усне мовлення, порівняно з писемним, характеризується надлишковою інформативністю

Дійсно, додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза у розмові несе більше інформації, ніж усе висловлене попередньо.

4.   Надлишковість усного мовлення проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. От і виходить, що слів було вжито значно більше, ніж це потрібно для висловлення думки. Наявність у мовленні багатьох повторів – це теж надлишковість. При цьому повторюються як окремі слова, так і цілі словосполучення; повторюється той самий зміст, висловлений лише дещо іншими словами, дублюються емоції – вигуком.  

    Повторення має місце й тоді, коли певну інформацію ми повідомляємо логічними засобами (словом) і супроводжуємо емоційними засобами (жестом, мімікою, інтонацією).

   Якщо ж визначати найважливіші вимоги до усного мовлення культурної людини, то ними будуть ясність у формуванні думки, логічність, смислова точність, відповідність між змістом мовлення і мовними засобами, мовними засобами та обставинами мовлення, співмірність мовних засобів і стилю викладу, вдалий порядок слів, різноманітність мовних засобів, ефективність мовлення, милозвучність, красномовство

2. ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ

       Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це „ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість). Текст виразно членується на абзаци – чітко об”єднані змістом і будовою відрізків тексту. Речення всередині абзаца перебувають в досить тісних смислових і граматичних зв№язках між собою.

   Особливостями писемного мовлення є:

1.   Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного мовлення (воно й виникло пізніше і загалом спирається на усне мовлення як на своє джерело)

2.   Писемне мовлення фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Це і літери українського

1 2 3 4

Похожие работы