Формирования и развития страхового рынка в Украине

процес, що має багато спільного з аналогічними процесами в інших пост-соціал і стичних країнах. Проте нашій країні притаманні й деякі специфічні риси.

Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону «Про кооперацію») почали створюватися перші страхові кооперативи, їхня частка в загальних обсягах страхування була незначною — не більш як 1 %. Проте існування кооперативів протягом 1988—1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посп­рияло підвищенню кваліфікації кадрів. Під страховий захист по­чали брати «нетрадиційні» для Держстраху СРСР ризики, зокре­ма вантажі, відповідальність за невиконання угод третіми особами тощо. Уже на перших порах зародження на теренах ко­лишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пиль­ну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що про­понуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут пере­страхування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюва­тися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні чинники, які сприяли розвитку на ринку повноцін­них суб'єктів страхування.

Чинник 1-й — створення порівняно великих страхових орга­нізацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на са­мостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА.

Чинник 2-й — створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР

Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано. Оскільки до кінця 1993 року Держстрах залишався повністю державною організаці­єю, то через слабкий розвиток на той час ринкового законодавст­ва він був істотно обмежений щодо можливостей підписувати вигідні страхові угоди, отримувати доходи від інвестиційної дія­льності, впроваджувати ефективні форми мотивації праці тощо. Система ще тривалий час пропонувала підприємствам і населен­ню «застарілі» шаблонні страхові продукти доринкового періоду. Державний страховик мав здійснювати обов'язкове страхування, яке було, здебільшого, збитковим. Імідж Держстраху багато втратив через гіперінфляцію і неможливість з багатьох (переваж­но не залежних від страховика) причин своєчасно компенсувати втрати й виплачувати громадянам за попередніми договорами змі­шаного страхування життя, укладеними ще за радянських часів.

З огляду на сказане кваліфіковані працівники Держстраху по­чали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які активно залучалися до страхування «вигідних» ризиків, запроваджуючи ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Навіть і тоді, коли в 1992—1993 ро­ках законодавством України Держстрах (на той час уже Націо­нальна акціонерна страхова компанія «Оранта») було поставлено в однакові умови з іншими компаніями, страхові компанії-супутники не зникли, а, набувши певного досвіду, працювали й далі (щоправда, поступово втрачаючи зв'язки зі своєю «базою»). За­уважимо, що зазначений процес не був результатом спеціальної політики з боку Держстраху: його ініціювали й втілювали на міс­цях працівники регіональних установ.

Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетвори­вся на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні. Тому протягом 1991—1992 років для створення на базі цих філій самостійних страховиків не довелося докладати вели­ких зусиль.

Чинник 3-й — створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими струк­турами.

1 2 3 4 5 6 7 8