Галицко-Волынская держава. Литовско-польский период

План

1. Самостійний розвиток 2-х князівств

2. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства

3. Культура України-Русі

4. Українські землі в складі Литви та Польщі

Використана література


1. Самостійний розвиток 2-х князівств

Одним із найсильніших князівств південно-західної групи було Галицьке, розташоване на території, що межувала з Польщею і Угорщиною на заході, литовськими племенами — на півночі, Волинським, Київським князівствами — на півночі і сході, а на півдні межі Галицької землі доходили до Чорного моря і Дунаю. Західна частина князівства між головним хребтом Карпат і річками Сяном та Дністром — гориста (Погорина), східна — низовина (в основному по середньому Дністру) — Пониззя (з XIV ст. — Поділля). Цю землю з давніх часів заселяли племена дулібів, уличів, тиверців, білих хорватів.

Найбільшими містами князівства були Перемишль, Галич, Звенигород, Тєребовль, Текуч, Малий Галич (Галац) на нижньому Дунаї і Білгород біля гирла Дністра.

Географічне положення Галичини, розташованої на крайньому заході Русі, було вигідним, отже, вона не зазнавала нападів кочових племен. Незначними були й князівські усобиці. Тому сюди переселялася багато людей з місць, що були під загрозою нападів кочівників, особливо з Подніпров’я. Сприяло розвитку цього краю і перенесення торгових шляхів з європейських країн у Візантію та країни Сходу у зв’язку із занепадом торгових зв’язків по Дніпру («із варяг у греки»). Тепер велика кількість товарів транспортувалася із західної та південної Європи до Галича, а звідти по Дністру у Візантію та інші країни. Визначну роль у швидкому піднесенні економіки відігравала торгівля сіллю, великі поклади якої знаходилися поблизу Коломиї. Сіль продавалася у всі руські землі та за кордон

Торгівлю, особливо зовнішню, вели в основному бояри, які на цьому швидко збагачувалися. Поряд з цим у долинах рік мешкало сільське населення, яке займалося орним землеробством (сіяли жито, овес, ячмінь, пшеницю), тваринництвом, рибальством, мисливством та бджільництвом. Значного розвитку досягли обробка хутра і шкіри, гончарство, ливарне та ювелірне виробництво.

Соціальні протиріччя між ремісниками, смердами та боярами були гострі і часто виливалися у повстання (1144, 1230 pp. та ін. ). Були й інші форми соціального протесту: убивства ненависних утискувачів, втечі на вільні землі Пониззя.

У 1097 р. Галицька земля відокремилася від Києва. Першими у незалежній Галичині правили нащадки онука Ярослава Мудрого Ростиславичі — Василько, Володар і Рюрик. Після їх смерті син Володаря — розумний, талановитий і енергійний Володимирко (1145-1152 pp. ) об’єднав усі галицькі землі і переніс свою столицю до Галича. Він розгорнув жорстоку боротьбу проти місцевих бояр, які були найбільш могутніми, багатими і свавільними серед соціальних груп майже всіх руських земель.

На думку багатьох учених, винятково сильна влада галицьких бояр значною мірою пояснюється їх походженням. Свої маєтки вони дістали не від князя, а узурпувавши частину общинних земель. Перші Рюрикович!, прийшовши сюди, наштовхнулися на аристократію, яка вже глибоко вкорінилась і могла відстоювати власні інтереси. 1 ще більше вони зміцнилися у період стабільного князювання чотирьох поколінь Ростиславичів. Багато бояр мали свої дружини

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11