Галогенные и галогенно-гидроморфные почвы

випітного водного режиму при близькому заляганні ґрунтових мінералізованих вод. Випа­ровування вологи в цих умовах значно перевищує кількість опа­дів. При цьому верхні горизонти збагачуються водорозчинними солями. Ці ґрунти формуються також при наявності інших дже­рел засолення.

Рослинність на солончаках неоднорідна. Видовий склад рос­лин залежить від характеру засолення і вмісту солей. Здебільшо­го переважають різні види солянок. Фітомаса галофітів багата на зольні елементи (20—40 %). У складі золи солянок переважа­ють хлор, сірка, натрій. З відмерлою частиною рослин у ґрунт щороку надходить від,200 до 600 кг солей на 1 га.

Профіль солончаків слабкодиференційований на генетичні го­ризонти і дуже розрізняється за підтипами. Характерною морфо­логічною ознакою всіх солончаків є вицвіти легкорозчинних со­лей по всьому профілю. У багатьох солончаків на поверхні фор­мується сольова кірка у кілька сантиметрів завтовшки.

Профіль содового солончаку Полтавської ;області має таку будову (за Г. М. Самбуром) (рис. 29):

Горизонт Ак — сольова кірка біла з буруватим відтінком до 2 см.

 

Рис.   29.   Схематична  будова     профілю   солонча­ку (1), солонцю (2) і солоді (3).

Горизонт А — гумусний, чорного забарвлення, безструктурний, ущільнений, скипає від НС1. Потужність 20—24 см

Горизонт В — перехідний, темнувато-сірий, пухкий, крупно-грудкуватої структури. Потужність 35—40 см.

Горизонт С — ґрунтоутворююча порода — карбонатний, мергелізований, легкий суглинок.

Виділяють два типи солончаків: тип автоморфних солончаків, які утворилися на засолених породах, і тип гідроморфних солонча­ків, які сформувалися під впливом засолених ґрунтових вод. Го­ловною властивістю, за якою діагностують солончаки, є високий вміст солей та характер їх розподілу за профілем. За цією озна­кою виділяють два види солончаків: поверхневі (солі містяться в шарі ґрунту 0—ЗО см) і глибокопрофільні (солі містяться за всім профілем до ґрунтових вод)

За хімічним складом солей солончаки поділяють на хлоридні, хлоридно-сульфатні, сульфатні, содово-сульфатні та ін.

Якісний склад солей ^зумовлює зовнішні ознаки срл'ончаків. Серед них виділяють кіркові (високий вміст хлориду натрію), пухкі (сульфату натрію), мокрі (хлориду кальцію і магнію) і чорні (соди).

Ступінь засолення встановлюють, визначаючи вміст солей у вод­них витяжках. При хлоридно-сульфатному засоленні виділяють такі категорії ґрунтів:

вміст солей 0,25 % 0,25—0,40 % 0,4—0,7 % 0,7—1,2 % 1,2 % практично не засолені слабкозасолені середньозасолені сильно засолені солончаки

Солончаки належать до малогумусних ґрунтів. У верхньому горизонті вони містять менше 1 % фульватного гумусу. Якщо со­лончак утворюється внаслідок засолення високогумусних лучних ґрунтів, тоді він містить більше гумусу (5 % і більше).

Ємкість вбирання більшості солончаків становить 10—20 мг-екв на 100 г ґрунту. У складі обмінних катіонів переважають нат­рій і магній. Хлоридні і сульфатні солончаки мають нейтральну реакцію, содові — лужну. Солончаки мангрових заростей і при­бережних маршів, які містять галуни, мають кислу реакцію.

Всі горизонти солончаків напівпустинь і пустинь містять кар­бонати і значну кількість гіпсу.

Високий вміст солей негативно впливає на природну родю­чість солончаків. У таких ґрунтах різко зменшується кількість доступної для рослин вологи. У культурних рослин порушуються мінеральне живлення і фотосинтез, внаслідок чого знижується урожай і його якість.

Використання солончаків у землеробстві можливе лише після проведення меліоративних заходів. Основним заходом поліпшен­ня засолених ґрунтів є промивання їх прісною водою.

Промивання солончаків проводять в поєднанні з іншими за­ходами:

1 2 3 4 5

Похожие работы