Гендерное образование и гендерное воспитание школьников

Саме тому треба, щоб дитина росла в сім’ї, де панує дух любові, поваги, обопільної допомоги й розуміння: „Якщо, виростаючи, дитина не навчилась любити батька, братів, сестер. , якщо в її характері виховані основи грубого егоїзму, дуже важко розраховувати, що вона здатна глибоко покохати вибрану нею жінку чи чоловіка”, – писав А. С. Макаренко. І далі: „Сили „любовної” любові можуть бути знайдені тільки в досвіді нестатевої людської симпатії” [19, т. 4, с. 158]. У вихованні досвіду нестатевої любові важливе значення варто приділити культивуванню в дітей соціальних видів любові: любов до рідного дому, до рідних і близьких, праці, мистецтва, природи, тварин. Навчити любити – значить навчити завжди захоплюватись прекрасним, значить навчити творити добро, приносити близьким радість.

Ефективним і цілком педагогічно сприйнятним способом гендерної соціалізації підлітків і юнаків є танці. Танець, крім виховання почуття прекрасного, допомагає у встановленні взаємин між юнаками і дівчатами. Це школа живого, природного спілкування юнаків і дівчат, під час нього вони вчаться триматися один з одним просто, красиво, без манірності і грубощів. З хорошим музичним супроводом танці сприяють підвищенню загальної культури. Поведінка під час танців має безпосереднє відношення до сфери моральних норм. Танці вчать правильно рухатись, парні танці привчають діяти в унісон, підлаштовуватись під партнера. Це засіб самоутвердження, прояву своїх рис, себе як своєрідної особистості

Танець може відігравати суттєву роль в облагороджуванні дошлюбних відносин. На танцювальних вечорах вражає невміння старшокласників поводитись, знайомитись, спілкуватись, підтримувати бесіду, запрошувати до танцю. В експериментальних школах велика увага приділялась проведенню вечорів танців, навчанню дітей умінню танцювати, запрошувати до танцю, приймати чи не приймати запрошення, поводитись у ситуації, коли партнер невміло танцює.

У людини завжди існувала потреба у пластичності рухів, у тому числі, пов’язаних зі сферою стосунків між статями. Уже у первісних людей в період любовного вибору еротичні танці імітували інстинктивну „любовну гру”, вносячи в цей ритуал грацію, привабливість, життєву силу. Танцювали і древньоіндійські баядери, служниці священних храмів, і їх танцям була властива еротичність. Еротичні танці наче акцентують увагу на тих чи інших вторинних статевих ознаках.

Організаторам шкільних танцювальних вечорів варто рекомендувати чергувати впродовж вечора швидкі сучасні ритмічні танці з повільними парними танцями. У швидкому танці не обов’язково багато говорити, а краще концентрувати увагу лише на русі. Та й біля кого – дівчини чи хлопця – здійснюються ці рухи, не так багато значить. А повільний танець означає близькість. Запрошення на повільний танець розглядається як інтимне запрошення до повнішого контакту. Любителі швидких танців можуть просто любити танцювати – це не значить, що вони танцюють з кимось. А повільний танець – це дещо інше.

Сьогодні виділяють ряд напрямків роботи з дітьми з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто гендерному підходу:

– доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчат до занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);

– організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;

– зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

– створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);

– створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);

– залучення обох батьків (а не лише матерів) до виховання дітей.

Таким чином, гендерний підхід у педагогіці й освіті

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы