Гендерное образование и гендерное воспитание школьников
Ефективним і цілком педагогічно сприйнятним способом гендерної соціалізації підлітків і юнаків є танці. Танець, крім виховання почуття прекрасного, допомагає у встановленні взаємин між юнаками і дівчатами. Це школа живого, природного спілкування юнаків і дівчат, під час нього вони вчаться триматися один з одним просто, красиво, без манірності і грубощів. З хорошим музичним супроводом танці сприяють підвищенню загальної культури. Поведінка під час танців має безпосереднє відношення до сфери моральних норм. Танці вчать правильно рухатись, парні танці привчають діяти в унісон, підлаштовуватись під партнера. Це засіб самоутвердження, прояву своїх рис, себе як своєрідної особистості
У людини завжди існувала потреба у пластичності рухів, у тому числі, пов’язаних зі сферою стосунків між статями. Уже у первісних людей в період любовного вибору еротичні танці імітували інстинктивну „любовну гру”, вносячи в цей ритуал грацію, привабливість, життєву силу. Танцювали і древньоіндійські баядери, служниці священних храмів, і їх танцям була властива еротичність. Еротичні танці наче акцентують увагу на тих чи інших вторинних статевих ознаках.
Організаторам шкільних танцювальних вечорів варто рекомендувати чергувати впродовж вечора швидкі сучасні ритмічні танці з повільними парними танцями. У швидкому танці не обов’язково багато говорити, а краще концентрувати увагу лише на русі. Та й біля кого – дівчини чи хлопця – здійснюються ці рухи, не так багато значить. А повільний танець означає близькість. Запрошення на повільний танець розглядається як інтимне запрошення до повнішого контакту. Любителі швидких танців можуть просто любити танцювати – це не значить, що вони танцюють з кимось. А повільний танець – це дещо інше.
Сьогодні виділяють ряд напрямків роботи з дітьми з доповнення й розширення можливостей їх соціалізації, альтернативні суто гендерному підходу:
– доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчат до занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);
– організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків і дівчаток у спільній діяльності;
– зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;
– створення з дівчатками досвіду самозаохочення й підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням успіхів);
– створення умов для тренування міжстатевої чутливості (наприклад, через театралізацію, обмін ролями);
– залучення обох батьків (а не лише матерів) до виховання дітей.
Таким чином, гендерний підхід у педагогіці й освіті