Главные процессы в развитии лексического состава украинского литературного языка второй половины XIX - начала XX в.

Головні процеси в розвитку лексичного складу української літературної мови другої половини XIX - початку XX ст.

В історії розвитку української літературної мови і її лексичної системи період з другої половини XIX ст. до перших десятиріч XX ст. (до 1917 р. ) займає особливе місце. Це час інтенсивного формування різних стилів і жанрів літературної мови, удосконалення лексичних, граматичних, орфографічних норм, вироблення термінології ряду галузей науки, напруженої лексикографічної роботи1. В словниковому складі з'явився цілий ряд інновацій, що збереглися й активно функціонують в українській літературній мові радянського періоду. Між тим названі процеси в українському мовознавстві вивчені ще недостатньо. Значні прогалини в науковій історії української літературної мови певною мірою гальмують вивчення особливостей розвитку української літературної мови в радянський період. Тому актуальним завданням є з'ясування найголовніших особливостей розвитку лексико-семантичної системи української літературної мови з 60-х років XIX — початку XX ст.

Розвиток української літературної мови в цей період визначався відомими суспільно-політичними, економічними та культурними зрушеннями, що відбувалися в царській Росії і які мали відгомін і на українських територіях за кордоном. Внутрішньою рушійною силою цього розвитку були зразки і норми літературної мови, представлені в творчості Т. Г. Шевченка, який підніс народну мову на рівень літературної шляхом її, за висловом М. Шагінян, «безперервного творчого розширення. . , шляхом передачі в ній найтонших відтінків думки і настрою, пристрасних політичних і філософських узагальнень»2.

Народна мова, народна лексика, таким чином, залишається в пошевченківський період одним із важливих джерел поповнення лексичного складу новими і новими значеннями. Народнорозмовна лексика входила в літературну мову двома шляхами: або за допомогою спеціального відбору окремих словесних одиниць, або як основна мовна тканина творів

Перший засіб використання народної лексики був найбільш поширений, підтвердженням чого служать численні висловлювання письменників про походження окремих слів, міркування з приводу можливості використання народних слів не лише в художній літературі, але і в науковій мові. Тісніші, ніж у попередній період, літературні зв'язки з західноукраїнськими територіями, поява видатних письменників Ю. Федьковича, І. Франка, О. Кобилянської, В. Стефаника, Н. Кобринської, Л. Мартовича, М. Черемшини, М. Яцківа та ін. сприяли проникненню й утвердженню в літературній мові південно-західних лексичних діалектизмів та слів літературного вжитку, типових для писемної мови й усного мовлення інтелігенції. Всупереч пуристичним намаганням не допустити проникнення так званих галицьких елементів у літературну мову, вироблену східноукраїнськими письменниками попереднього періоду, І. Я. Франко підкреслив потребу вивчати народну мову на всіх українських територіях, не нехтувати певними відмінностями, котрі «повинні вийти на пожиток цілості»3. Подібними були міркування О. Пчілки про творення української літературної мови, висловлені нею в передмові до перекладів з М. В. Гоголя: «Між іншими непевностями в моїх спробунках знайдуть, може, діалектичну мішанину: справді бо уживаю разом з лівобережним складом мови і чисто правобережні форми: лаписька, ручиська, назвисько, або такі слова, як відомий, переконатись тощо. Прошу тілько не вважати таких слів за «полонізми»: вони наші  притаманні — українські, а тілько живуть поруч з такими у польській мові. Правобережний гомін єсть відомий мені по знаттю його на Волині, і маю сказати, що він повинен би бути й кожному, хто дбає о силу й багатство української мови, стілько

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные