Государственные служащие, как субъекты административно-правовых отношений

Вступ

1. Поняття службовця та правова основа діяльності державних службовців.

 2. Види державних службовців, їх функції. Права та обов’язки.

 3. Юридична відповідальність за службові правопорушення:

 а) дисциплінарна відповідальність;

б) кримінальна відповідальність;

в) адміністративна відповідальність.

г) відповідальність за заподіяну шкоду.

 Висновки

 Література та джерела

Вступ

Адміністративне право охоплює сукупність норм, що регулюють відносини управлінського характеру, які виникають між державою і фізичними особами на підставі юридичних актів.

Як наука, адміністративне право має загальнонаукові завдання, а саме: виявлення, опис, пояснення процесів, явищ, закономірностей і формулювання на цьому ґрунті передбачень, прогнозів, рпекомендацій щодо удосконалення й розвитку адміністративної практики.

   Управління полягає у виконанні управлінських функцій, що досягається через реалізацію компетенції органу виконавчої влади або повноважень якоїсь орнганізації іншого виду. Практична ж реалізація компетенції - предмет повсякденних турбот особистого складу органів - професійних службовців: державних службовців, менеджерів, розпорядників, власників, уповноважених ними осіб

Метою даної роботи є розкриття питання "Державні службовці - як суб’єкти адміністративно правових відносин". Для досягнення поставленої мети автор зупинився на розкритті таких питань: поняття службовця та правова основа діяльності державних службовців; види державних службовців, їх функції. Права та обов’язки; юридична відповідальність за службові правопорушення тощо. При роботі над курсовою роботою використано законодавчу базу яка регламентує діяльність державних службовців.

1. Поняття службовця та правова основа діяльності державних службовців

   Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління "виробництвом" управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань.

   Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації  та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу"[1], в якому визначається правовий статус, походження, питання службової кар’єри, припинення статусу та матеріальне забезпечення службовців. Крім цього закону, діяльність державних службовців регламентують і інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та ін.

   Перший вид служби - загальна служба - передбачає проходження її у сферах державного сектора виробництва, в органах транспорту, торгівлі, в органах, завданням яких є забезпечення внутрішньої стабільності держави, в навчальних, наукових установах, закладах охорони здоров"я, культури, у муніципальних утвореннях.

   Службовець (і це особливість юридичного статусу) - учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов"язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов"язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов"язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець - суб"єкт подвійного (парного) правовідношення.

   Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу": Державна служба  в  Україні  - це професійна діяльність осіб, які займають  посади  в  державних  органах  та  їх  апараті  щодо практичного  виконання  завдань  і 

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13