Государство и органы местного самоуправления как участники сферы хозяйствования

для задоволення державних потреб визначаються законом.

Особливості відносин, що виникають у зв’язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської про­дукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону (ст. 13 ГКУ).

Відповідно до ст. 14 ГКУ окремими засобами державного регу­лювання у сфері господарювання є ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування, що спрямо­вані на забезпечення єдиної державної політики в цій сфері і захист економічних та соціальних інтересів держави, суспіль­ства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, па­тентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення незабороненої законом підприємницької діяльності, а також відповідно до загальних принципів господарювання: забез­печення економічної багатоманітності та рівного захисту державою всіх суб’єктів господарювання; свободи підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України; обмеження державного регулю­вання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави; захисту національ­ного товаровиробника; заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх поса­дових осіб у господарські відносини (ст. 6 ГКУ).

У разі потреби держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Ка­бінетом Міністрів України відповідно до закону

До засобів регулювального впливу держави на діяльність су­б’єктів господарювання належать також стандартизація і серти­фікація. Згідно зі ст. 15 ГКУ у сфері господарювання застосову­ються державні стандарти України; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови; міжнародні, регіональні та націо­нальні стандарти інших країн (відповідно до чинних міжнародних договорів України).

У ч. 2 ст. 15 ГКУ містяться обов’язкові норми застосування стандартів чи окремих їх положень для таких категорій осіб:

• суб’єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;

• учасників угоди (контракту) щодо розробки, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;

• виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декла­рацію про відповідність продукції певним стандартам чи засто­сував позначення цих стандартів у її маркуванні;

• виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифі- ковано за вимогами стандартів.

У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (конт­рактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені норма­тивно-правовими актами України, дозволяється застосування по­ложень цієї угоди (контракту), якщо вони не суперечать законодав­ству України у частині вимог до процесу виготовлення продук­ції, її зберігання та транспортування територією України.

Сертифікація (підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів) здійснюється з метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров’я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб’єктів господарю­вання в міжнародному економічному, науково-технічному спів­робітництві та міжнародній торгівлі.

Види і порядок сертифікації продукції та послуг встановлю­ються законом.

Ще одним засобом регулювального впливу держави на діяль­ність господарюючих суб’єктів є

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11