Государство и право Киевской Руси

здебільшого вони залишались під владою свого господаря, а якщо йшли від нього, то ставали залежними ізгоями; ці вільновідпущеники здебільшого переходили у залежність від церкви.

До феодально залежних верств населення належали також вотчинні ремісники, відпущеники, задушні люди – селяни маєтків, відданих церкві на спомин душі, та прощеники.

Невільними, рабами були челядь і холопи. Джерела рабства: військовий полон (перетворення у челядь; а всі решта джерела спричинювались до холопства); купівля невільної людини, одруження з рабинею без “ряду” (без укладення договору з її господарем), продаж збанкрутілого боржника (зокрема, купця за борги), самопродаж, покарання закупа за провину чи втечу від феодала, народження від батьків-холопів, вступ “без ряду” на посаду тіуна (уніфікована, узагальнена назва всіх князівських слуг з різними функціями) чи ключника до феодала. Челядин був цілком безправним рабом, що перебував під владою свого господаря. Холоп іноді наділявся певними правами – як боярський тіун міг виступати у суді як видок, але не міг бути послухом. Холоп не мав власності, а сам був власністю свого господаря. Господар відповідав за угодами, укладеними його холопом. За крадіжку, вчинену холопом, відповідав його господар (сплачував потерпілому штраф); за вбивство холопа його господар отримував компенсацію (“урок”). Вільні люди відповідали за допомогу, надану ними холопу-втікачу, та навпаки, мали сприяти поверненню його господарю. Холоп міг отримати свободу через самовикуп або звільнення його господарем, внаслідок чого він переходив в ізгойство. Феодали часто посаджували своїх рабів на господарствах і вони ставали залежними селянами. Згодом рабство майже зовсім зникло, зокрема, цьому сприяло християнство, яке не визнавало невільництва, а поза тим, історично давньоруському народу не була властива така форма суспільних відносин.

Міське населення поділялось на 2 основні групи:

1

міська аристократія – князі, бояри, вище духовенство, купці (за укладуваними ними угодами в разі їх банкрутства отримували пільги); “градини”, “купчини”, лихварі та “гості” – купці, що займались зовнішньою торгівлею;

2. міські низи – ремісники, дрібні торговці, рядове духовенство.

Більшість міщан були особисто вільними. Частина ремісників залежали від своїх господарів – бояр, купців тощо. Особисто вільні ремісники (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі та ін. ) і дрібні торговці оподатковувались або відробляли, беручи участь у будівництві і ремонті міських укріплень та наглядали за їх станом. Представники державної влади, які відали будівництвом міст і мостів, отримували плату (грошову і продуктову) з коштів міського населення; на ці кошти будувались також церкви і утримувалась церковна парафія. Вільні ремісники були неоднорідними за складом – з-поміж них виділялись заможніші майстри, які мали залежних підмайстрів або учнів. З 12 ст. міська верхівка почала боротись за розширення прав міста і відтоді усі князі перед посіданням князівського престолу укладали “ряд” (договір) з Вічем.

 

3. Державний устрій

За формою правління Київська Русь була ранньофеодальною монархією, побудованою на принципі сюзеренітету-васалітету, не чітко централізованою. На чолі держави стояв Великий Київський князь-суверен (з верховною, самостійною, незалежною, повною і неподільною владою), якому підпорядковувались місцеві правителі-князі – його васали; згодом між ними стали укладатись міжкнязівські договори – хрестоцілувальні грамоти. Діяльність Великого князя спрямовувалась нарадою з феодальної верхівки – Боярською думою; у

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные