Государство и право Украины в период народно-освободительной войны 1648-1654 гг

План 

1. Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни.

2. Суспільний лад України у період народно-визвольної війни.

3. Державний устрій України періоду народно-визвольної війни.

4. Характеристика права України періоду народно-визвольної війни.

5. Входження України до складу Росії та його політико-правові наслідки.


1. Антикріпосницький і національно-визвольний характер народної війни

З початку народно-визвольної війни проти Речі Посполитої навесні 1648 р. розпочався період відродження Української держави. Передували воєнним подіям 1648-1654 рр. виступи окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Першими піднялись козаки-“виписчики”, яких у 1591-1593 рр. очолив К. Косинський, а у 1594-1596 рр. – С

Наливайко. Найвизначнішим було селянсько-козацьке повстання 1637-1638 рр. під проводом Я. Острянина (Остряниці), яке було жорстоко придушене, а багато його учасників страчені, та прийнято “Ординацію війська Запорізького реєстрового” 1638 р. , за якою козацький реєстр було скорочено до 6 тис. чол. , ліквідовано виборність гетьмана і вищої старшини, які надалі мали призначатись, і старшинами було призначено польських шляхтичів, діяльність реєстрового козацького війська повністю контролювалась польськими комісарами.

Тож напередодні війни загострились соціально-економічні, політичні і національно-релігійні суперечності. Війна українського народу за рушійними силами і суттю була антикріпосницькою, антифеодальною, а за політичною спрямованістю – національно-визвольною. Повстання у Середньому Подніпров`ї розпочалось під час збирання феодальних повинностей у населення, реєстрове козацтво підтримало повстанців і, невдоволене порядками, введеними у Запорізькій Січі “Ординацією війська Запорізького реєстрового”, та домагаючись відновлення усіх своїх прав і вольностей, перейшло на бік керівника визвольного руху Зіновія-Богдана Хмельницького, вихідця із сім`ї українського православного дрібного шляхтича, високоосвіченого та обдарованого полководницькими і дипломатичними здібностями. Невдовзі повстання охопило всю Україну – Лівобережжя, Подніпров`я, Правобережжя, Східну Галичину, Волинь, Прикарпаття. Селяни розгромлювали маєтки землевласників незалежно від їх національної приналежності і вірування, виганяли місцеву владу, знищуючи притому документи, які засвідчували кріпосницький стан чи економічну залежність селян, королівські грамоти, інвентарі маєтків, орендні листи тощо. Повстанці називали себе козаками і відмовлялись виконувати феодальні повинності. Селянство стало великим бойовим резервом поповнення загонів повстанців.

Особливо антифеодальний характер війни проявився після укладення Зборівського договору 1649 р. , який передбачав утворення у межах Речі Посполитої автономної території з Київського, Брацлавського (Полтавщина, частина Поділля і Волинь) і Чернігівського воєводств; ця територія перебувала під владою козацького гетьмана, мала власне військо, урядові повноваження на ній надавались лише православним шляхтичам, на ній не могло розміщуватись коронне військо та проживати жиди і єзуїти, а Київський митрополит отримував місце у польському Сенаті, а також проголошувалась загальна амністія і спеціальна амністія для шляхтичів-учасників козацького повстання. Поза тим, за договором над рядовим козацтвом і більшістю селян знову нависла загроза відновлення магнатсько-шляхетського гніту – чисельність козацького реєстру обмежувалась до 40 тис. чол. (та фактично їх було у кілька раз більше) і воно мало проживати лише на території 3 воєводств, а селяни, які не потрапили до козацького реєстру, знову переходили у підданство до своїх власників, яким мусіли відбувати панщину; вигнана з українських земель королівська адміністрація поверталась на колишні місця і польським панам передавались їхні маєтки в Україні. Тому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные