Государство и право Украины в составе Российской империи во второй половине 19 в

про службові злочини.

Було створено подвійну систему судів: місцеві суди – одноособовий мировий суддя, повітовий з`їзд мирових суддів і Сенат, та загальні суди – окружні суди, судові палати і Сенат. Передбачалось утворення у містах і повітах інституту мирових судів, які розглядали дрібні кримінальні (проступки проти громадського порядку, образа і побої, шахрайство і крадіжки на суму до 300 крб. ) і цивільні справи. Мирові судді обирались на 3 р. повітовими земськими зборами або міськими думами при віковому, освітньому і доволі високому майновому цензах (у Лівобережній і Південній Україні майновий ценз становив 400-900 десятин землі). Крім дільничих мирових суддів, які отримували за свою службу винагороду, вводились посади почесних мирових суддів, які не мали визначеної дільниці, а здійснювали судочинство за клопотанням обидвох сторін; внаслідок безоплатності цієї посади почесними мировими суддями були, головно, повітові і губернські предводителі дворянства, великі землевласники, відставні військові і штатські урядовці тощо. Збори дільничих і почесних мирових суддів повіту чи міста утворювали другу інстанцію – з`їзд мирових суддів, у якому головував 1 із суддів, обраний ними з-поміж себе. Вищою касаційною інстанцією на рішення мирових суддів був Сенат.

Однак, ці нововведення відмінила судова контрреформа 1889 р. - Закон про земських дільничих начальників 1889 р. і Правила про провадження судових справ, підвідомчих земським начальникам і міським суддям 1889 р

скасували або істотно змінили найважливіші засади судової реформи 1864 р. – принципи відокремлення судової влади від адміністративної, всестановості суду, виборності судових органів; відтак, у більшості губерній мирова юстиція була ліквідована (крім Правобережної України), але зберігався інститут почесних мирових суддів.

Особливість проведення судової реформи і контрреформи у Правобережній Україні полягала у їхньому невід`ємному переплетенні, тоді як у Росії спершу була здійснена реформа, а опісля – контрреформа. Найвиразніше ця особливість проявилась в інституті мирових суддів. У Правобережній Україні судові установи вводились у 2 етапи: спершу мировий суд, а потім – загальні суди; притому мирові судді не обирались, а призначались міністром юстиції, відповідно, на них не поширювався принцип незмінності суддів. Тобто, контрреформу мирового суду у Правобережній Україні було здійснено відразу з його уведенням у 1872 р. , тоді як у Лівобережній Україні її було проведено аж у 1889 р.

У Лівобережній Україні за контрреформою замість мирових суддів було створено нову складну систему судових органів, низовими ланками якої були дільничий земський начальник, міський суддя, повітовий член окружного суду. Дільничим земським начальникам передавались майже усі справи, які раніше перебували у віданні мирових суддів у сільській місцевості і повітових містах, що входили до складу земських дільниць. Посади міських суддів, до яких теж перейшли функції мирових судів, запроваджувались у губернських і повітових містах, крім столиць і кількох міст, де зберігалась система мирових суддів і їх з`їздів. Міські судді призначались міністром юстиції з осіб з вищою юридичною освітою або досвідом судової практики. Повітові члени окружного суду призначались міністром юстиції по 1 на повіт; їм були підсудні усі цивільні і кримінальні справи, які раніше належали до компетенції мирових суддів і не були віднесені до юрисдикції земських начальників і міських суддів, а також усі справи охоронного провадження, раніше підвідомчі мировим суддям. Повітові члени

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные