Государство всеобщего благосостояния

реалізації по-справжньому нових, гуманних, соціально справедливих, духовно піднесених шляхів суспільного, цивілізованого розвитку, таких що об’єднують суспільство і дають свободу реалізації кожному. „Завдання держави не в останню чергу полягає в тому, щоб у суспільному житті створити можливості для самореалізації особистості на основах справжньої духовності, яка б визначала рівень моралі суспільства, соціального консенсусу та підвищення загального рівня професіоналізму. Такий підхід можливий і значною мірою притаманний громадянському суспільству”.

Історія соціального розвитку демонструє різні моделі соціальної політики в залежності від ролі держави у вирішенні проблем соціального захисту населення. За цією ознакою традиційно розрізняють американську систему (з переважанням недержавних форм допомоги і підтримки соціально вразливих верств населення) і європейську (з переважанням державних форм допомоги і підтримки населення). Кожна з них формувалась на основі особливостей історичного розвитку континентів, їх політичних, економічних і культурних особливостей. Американська ідеологія індивідуалізму наклала відбиток і на формування соціальної політики, в якій державі відводилась відносно незначна роль, а основна опора робилась на власні сили, ініціативу індивіда та максимальну незалежність від державних структур. Окрім того, американська система традиційно створення умов для розвитку економічної активності, виходячи з принципу економічної раціональності, розцінювала як пріоритетний напрям соціальної політики.

Для більшості країн європейського континенту характерна висока міра участі держави в здійсненні соціальної підтримки населення. Власне, самі традиції соціальної допомоги в Європі мають більш тривалу історію і пов’язані з общинними відносинами

У мірі послаблення міжобщинних зв'язків функції допомоги перебирали релігійні і світські благодійні та приватні організації, а згодом держава. З тих пір європейський підхід до соціальної політики розуміють як такий, що заснований на провідній ролі держави і принципах соціальної справедливості.

Хоча в сучасному світі соціальну політику пов’язують, перш за все, з державою, можна погодитися з канадським вченим Теренсом Ганслі, що „академічного визначення соціальна політика ще не отримала. Це неоднозначне поняття пов'язане з заходами уряду, спрямованими на підвищення добробуту населення”. З огляду на те, що зміст соціальної політики може включати як тактику, так і програми соціального захисту, межі такого поняття важко окреслити. Дехто з фахівців, зокрема американець Девід Гілл, вважає, що соціальна політика має проводитись з усією регуляційною і матеріальною повнотою державної влади, доводячи, що найважливіше завдання уряду – це, врешті-решт, забезпечення кращих умов життя населення, а інші функції держави в порівнянні з соціальною є другорядними. Проте в наші дні переважає думка, що соціальна політика – один із видів регулювання держави. У будь-якому випадку соціальна політика сучасної держави передбачає два взаємопов'язані напрями дій: надання всім громадянам рівних можливостей для забезпечення власною працею свого пристойного життя і підтримку недієздатних і соціально вразливих верств населення шляхом перерозподілу частки доходів дієздатних громадян. Якщо соціальна політика сучасної демократичної держави з високим економічним рівнем розвитку спрямована на підтримку суспільного добробуту, створення умов його досягнення, то для держави, що здійснює перехід від однієї суспільної системи до іншої, актуальною є інша мета, а саме - ліквідація або пом'якшення негативних соціальних наслідків, спричинених гострим протиріччям між необхідністю проведення жорсткої економічної політики й соціальною незахищеністю населення.

Отже, не випадково в так званому „зеленому документі” стосовно соціальної політики в Європейському Союзі Комісія Європейських громад у 1993 році зумисне обминула проблему визначення соціальної політики. Заявивши, що

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы