Государство всеобщего благосостояния

різні країни в поняття "соціальна політика" вкладають неоднаковий зміст, комісія запропонувала визнати, що соціальною політикою є всі заходи, здійснювані в соціальній сфері.

Водночас, які б пріоритети в соціальній політиці не визначались, не викликає сумнівів, що метою соціальної політики будь-якої держави є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей. Суспільство, в якому люди відчувають, що в них усіх рівні можливості, в якому вони наділені основними економічними, соціальними і культурними правами, в якому їхнім сім’ям гарантовано мінімальний стандарт прибутку, наражається на меншу безпеку бути зруйнованим внутрішніми незгодами, насильством і злочинами.

У сучасних економічно розвинених, демократичних державах соціальна політика тією чи іншою мірою торкається широкого кола людей упродовж всього життєвого циклу: від підтримки народжуваності й допомоги дітям до пенсійного забезпечення і створення соціальних установ для людей похилого віку. У сучасному світі відомі наступні напрямки соціальної політики: політика розподілу та перерозподілу суспільного продукту (формування доходів населення, стимулювання найманої праці, формування доходів власників засобів виробництва і капіталу, прямого і непрямого оподаткування доходів, майна населення, індексації доходів, надання пільг, обмеження тіньових доходів); демографічна політика (охорони материнства і дитинства, стимулювання репродуктивного зростання населення, регулювання сімейно-шлюбних відносин і державної допомоги сім’ї, геронтологічна та міграційна політика); політика зайнятості і охорони праці (регулювання ринку праці і забезпечення ефективної зайнятості населення, організації і нормування праці, забезпечення умов праці, страхування праці в разі безробіття, хвороби або каліцтва, забезпечення оптимального вирішення виробничих колективних спорів і трудових конфліктів); політика соціального забезпечення і соціального страхування (пенсійна політика та забезпечення страхування пенсійних внесків, медичного забезпечення та медичного страхування, надання адресної соціальної допомоги, мінімальних соціальних гарантій, стандартів і ліквідації бідності, забезпечення соціальної безпеки); політика гармонізації соціально-економічних інтересів і забезпечення соціального діалогу (антимаргінальна, тендерна, молодіжна, житлова, розвитку соціальної сфери села, рекреаційна та захисту прав споживачів).

В умовах трансформації економіки в ринкову світовий досвід доводить ефективність дотримання наступних принципів, які є дуже близькими американського підходу в здійсненні соціальної політики, заснованого на принципах економічної раціональності. По-перше, коли держава створює умови, за яких кожний працездатний громадянин самозабезпечується при солідарній підтримці суспільства. Це означає, що держава повинна гарантувати людям таку життєдіяльність, за якої їх добробут залежати тільки від їхньої праці, розумових здібностей, свідомого ставлення до своєї свободи і відповідальності. По-друге, коли держава допомагає хворим і непрацездатним на рівні, що відповідає економічним здобуткам і досягненням країни. У такому контексті соціальна допомога розглядається як тимчасовий та побічний захід, оскільки її організація є обтяжливою для держави – вона вимагає створення розподільчого апарату, формування статистичної бази, законодавчих актів на підтримку допомоги тощо. По-третє, коли переважним напрямком соціальної підтримки і захисту населення є соціальне страхування, коли кожний член суспільства платить страхові внески, що є умовою наступного отримання благ, які надасть йому держава в скрутних ситуаціях. По-четверте, коли державні структури спрямовують свої зусилля на подолання безробіття, створюючи та здійснюючи програми, призначені спонукати підприємства до інвестування виробництва, його розширення і створення нових робочих місць, застосовуючи важелі впливу на підвищення конкурентоспроможності підприємств та здійснюючи заходи з підвищення кваліфікації працюючих. По-п’яте, коли держава створює можливості для громадян щодо їхнього залучення до участі в суспільному житті,

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы