Григорий Сковорода - философ просветитель

людині, суть його. Шлях до Бога, пізнання його і збагнення своєї внутрішньої натури для Сковороди те саме.

"Если строишь дом, строй для обеих существа твоего частей - души и тела. Если украшаешь и одъневаешь тъло, не забывай и сердца. Два хлъба, два домы и двъ одежды, два раза всего есть, всего есть по двое, затьем что есть два человека в человеке одном и два отца - небесный и земный, и два миры - первородный и временный, и два натуры - божественная и тълесная. . . Естли ж оба сій естества вмьшать в одно и признавать одну тол ко видимую натуру, тогда-то бывает родное идолопоклоненіе; и сему-то единственно препятствует священная библія, находясь дугою, всю тлънь ограничевающего, и воротами, вводящими сердца наша в въру богознанія, в надежду господственной натуры, в царство мира и любви, в мир первородный"3.

Багатство духовного світу людини філософ вбачає в багатозначному понятті - "серце" (філософію Сковороди тому називають "філософією серця", підкреслюючи ірраціональний її характер; для порівняння: якщо в Європейській філософії вираженням сутності людини була завжди розум, то у вітчизняній - серце, як єдність чуттєво-емоційної, вольової і розумної душі людини). Серце людини, викликує Сковорода, ширше всіх сфер і небес: "О серце! Бездонне, усіх вод та небес ширина. . . Яке ти глибоке! Усе обіймаєш й утримуєш, а тебе ніщо не вміщує!" Все в "зовнішній людині" залежить від цього зерна залежить усе дерево нашого життя"'. Людина, його душа є активним початком у взаємозв'язку великого і малого світів.

З пояснення сутності світу і людини випливає своєрідне трактування процесу пізнання як самопізнання: "Если хочем измерить небо, землю и моря, должны, во-первых, измерить самих себе.

. собственною нашею мерою. А если наїмся, внутрь нас меры не сыщем, то чемъ измерить можем? А ен измерив себе прежде, что пользы знать меру в прочих тварях? Да и можно ли? Может ли слеп в доме своем быть прозорливым на рынке?. . " . Оскільки мікросвіт повторює по своїй суті і структурі макросвіт, то можна пізнати одне через інше. Єдине, уні-версум, як початок, нескінченність, вічність, бога людина може пізнати все серцем, входячи в образ - символ. Гармонізація двох світів здійснюється за допомогою третього світу - світу символів - Біблії. Для Сковороди Біблія була своєрідною „аптекою", покликаною лікувати щиросердечний стан, який не можна лікувати ніякими земними ліками, тому що "людина всієї Біблії і кінець, і центр, і гавань".

Символізм - ще одна особливість філософії Сковороди. Філософ звертається до нас словом - притчею, словом - алле-горие, словом - мораліте (повчанням), розгортаючи тим самим традицію, розпочату мислителями Київської Русі. Своєрідність стилю Сковороди проявляється навіть у назвах його творів: "Сад божественных песней", "Начальная дверь к христианскому добронравию", "Наркисс. Беседа о том: познай себя", "Беседа, нареченная двое", "Диалоги, или разлогол о древнем мире", "Разговор дружеский о душевном мире", "Басни Харьковские", "Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира", "Икона Алкивиадская", "Брань архистратига Михаила с Сатаною", "Убогий Жайворонок", "Потоп змиин". Діалоговий стиль (діалог як продовження традиції античної філософії) багатьох творів Сковороди говорить про діалектичний, антидогматичний характер його філософії. Нам не даються готові істини, а показується, як істина народжується в розмові, суперечці. У притчі, у діалозі неоднозначність, символістика образів дає читачеві волю в пізнанні, тлумаченні, розумінні їх, а

1 2 3 4 5 6 7