Григорий Сковорода - философ просветитель

Україна та її церква втратили значну кількість українських іменитих княжих родів, котрі були «всьому світу доброю славою відомі» й чиї нащадки ополячилися. Автор називав родини Слуцьких, Збаразьких, Вишневецьких, Сангушків, Чарторийських, Пронських, Масальських, Лукомських, Ружинських, Соломерицьких, Головчинських, Крашинських, Горських, Соколинських. Від імені православної церкви він з тугою запитував, де ті «славні, сильні, в усьому світі відомі мужністю та доблестю» Ходкевичі, Глібовичі, Кишки, Сапєги, Дорогостайські, Хмелецькі, Войки, Воловині, Зеновичі, Тишкевичі, Паци, Скумини, Корсаки, Хребтовичі, Горностаї, Тризни, Мишки, Гойські, Семашки, Гелевичі, Ярмолинські, Чолганські, Калиновські, Киреї, Загоровські, Мелешки, Боговитіни, Павловичі, Сосновські… Цей перелік втрат елітних верств українського етносу справді вражає. Явище такого роду докорінно вплинуло на функціонування всіх соціальних інституцій суспільства: духовність, управління, культуру, військо. Отці-єзуїти, як досвідчені практики, продуманою системою безкоштовного навчання, витонченим мистецтвом виховання молодої генерації української шляхти протягом трьох десятиріч різко змінили ситуацію й перевиховали українське дворянство в потрібному їм дусі. Саме тому шлях до порятунку української людності Мелетій Смотрицький вбачав у якнайширшому розвиткові освіти, заснованої на рідній мові і традиційних духовних цінностях. Втрата національної еліти об’єктивно породжувала потребу у формуванні нових інституцій для забезпечення життєдіяльності мас. Тому не випадково відбувалося становлення братств, у діяльності яких активну участь брав вчений. Козацтво перетворилося в організовану військову силу, яка також підтримувала національну освіту.

         В останнє десятиріччя свого життя Мелетій Смотрицький обіймав посади архімандрита Віленського братського монастиря та архієпископа Полоцького. Ревний захисник православної віри, він різко виступив проти полоцького уніатського архієпископа Йосафата Кунцевича, котрий закривав храми, відмовляв православним у благословенні на шлюб, переслідував православне духовенство, чим викликав загальну ненависть населення й був убитий. Вважаючи себе винуватцем такої розправи, Мелетій Смотрицький виїхав до Царгорода, потім відвідав Рим. Повернувшись на Батьківщину, прийняв унію й написав українською мовою «Апологія моєї мандрівки до країв східних», де показав, що в православній церкві наявні помилки, в богослужінні немає одностайності, а в богослужбові книжки вкралися неточності

Варто зазначити, що на саме ці ж факти пізніше зверне увагу Петро Могила. Митрополит Іов Борецький у 1628 р. скликав із цього приводу церковний собор у Києві. На соборі вчений заявив, що мав на меті викрити помилки в православному богослужінні, як і зловживання духовенства, й публічно знищив усе, написане ним проти Східної церкви. Але всім було зрозуміло, що світогляд Мелетія Смотрицького змінився. Ці зміни були зумовлені тим, що після повернення на Батьківщину він помітив різке загострення православно-уніатських стосунків в українському суспільстві, які набули характеру «домової війни», тобто того, чого найбільше не бажав просвітитель. Адже навіть у своїх антиуніатських творах він неодноразово закликав українців до взаємотерпимості  й злагоди в суспільстві, обєднання в боротьбі із зовнішньою загрозою від агресивних сусідів. До того ж за 30 років, що минули після Берестейської церковної унії, уніатська (греко-католицька) церква довела своє право на існування, досягла певних успіхів, особливо в освітній справі. І тоді, переживши тяжку душевну драму, 60-річний вчений відійшов від боротьби. Він знову прийняв унію, став предстоятелем Германського уніатського монастиря на Волині. Розбудовував монастир, збагачував монастирську бібліотеку багатьма цікавими книжками.

         17 грудня 1633 р. Мелетій Смотрицький помер, покинутий друзями та сподвижниками, й повною мірою не прийнятий до свого кола колишніми противниками.

         Написання «Граматики», розробка методики викладання слов’янської мови, а

1 2 3 4 5 6 7