Общественное мнение - носитель коммуникации (информации)

 

 Громадська думка — носій комунікації (інформації)

Інтерес до громадської думки виник давно. Водночас досить чітко окреслилося декілька основних проблем. Одна з них — проблема «авторства»: хто є суб'єктом феномена, який давньогрецький філософ Протагор визначив як громадська думка. Протагор вважав, що вона — думка більшості населення. Одначе інший давньогрецький мислитель, Платон, твердив: істинно громадською є думка аристократів. Протагор, відтак, наполягав на демократичному поглядові на цю проблему, а Платон — антидемократичному, що узаконював усевладність аристократії, маєтних громадян.

Суперечка про суб'єкт громадської думки (сам цей термін був оприлюднений у XII столітті англійським письменником і державним діячем Д. Солсбері) не загасала протягом усієї історії аж до сьогодні, вона пов'язувалась із іншим дискусійним питанням, — яка роль громадської думки в житті суспільства. Оскільки це питання має прямий стосунок до питання про владу, то воно так чи інакше виходить на перший план в усіх міркуваннях про громадську думку.

Маємо тут два погляди. Прихильники одного, що «прив'язують» громадську думку до народу, розуміють її як силу, на яку мають зважати уряди, парламенти. Громадська думка в цьому розумінні була інструментом участі народу в керівництві державними справами. Інші вважають громадську думку самовиявом інтересів панівної еліти. В такому разі вона постає як сила, шо впливає на населення і сприяє легалізації політичного панування еліти. .

У XX столітті представники різних наук — філософії, соціології, соціальної психології, публіцистики — виявляють значний інтерес до проблем громадської думки. Це однак не означає, що останні всеохопно вирішені в цих роботах. Мабуть, навпаки. Американський соціолог М

Огл, наприклад, заявляв, що стосовно громадської думки на Заході панує хаос. На дванадцятьох дослідників, перейнятих дискусією з питання про громадську думку, віднайдеться дванадцятеро людей, які голосно сперечаються з приводу дванадцяти різних питань1.

Г. Дюрент, свого часу директор Британського інституту громадської думки, визнав, що «громадська думка не надається описові, вона невловна для визначення, її важко виміряти і неможливо побачити».

Так само песимістичним є висловлювання американською соціолога Б. Берельсона, котрий, говорячи про стан вивчення громадської думки у США в середині 50-х років, зазначав, що відповідні дослідження основних, фундаментальних проблем не розкривають самої природи явища.

Оцінки західних учених досліджень громадської думки 50-х років не надто відрізняються від оцінок, які дають їхні колеги 20 років потому. Немає загальноприйнятого визначення громадської думки, заявляв професор журналістики Колумбійського університету (США) В. Ф. Девісон у своїй статті, надрукованій 1969 р. у «Міжнародній енциклопедії соціальних наук». Одначе, продовжував він, сфера використання цього поняття розширюється, і це може означати тільки одне: поняття певним чином зачіпає дійсність.

На Заході поширено також позитивістське визначення громадської думки. Один із його прихильників — Г. Онкен вважає: врешті-решт, кожен, кого запитали б, знає точно, що означає громадська думка.

Нині на Заході популярні три найвпливовіші концепції громадської думки. Дві з них, загалом, успадковані від минулого, а одна бачиться як оригінальна. Нам хочеться зупинитися на першій із двох згаданих, яка запропонована німецьким філософом Ю. Габермасом, — так званій моралізувально-нормативній.

У своїх працях Габермас твердить, що його погляди є розвитком тих положень, які були

1 2 3 4 5 6

Похожие работы