Гуцульские обычаи и обряды

похресник називав їх: хресний, хресна, матка, батько, нанашка, нанашко. Якщо в сім'ї "не велися" (вмирали) діти, то, щоб запобігти цьому, в деяких місцевостях України побутував звичай імітації продажу новонародженого кумам через вікно.

Церковне хрещення також звичайно супроводилося різними народними звичаями, магічними діями і замовляннями. Перед хрещенням дитину клали на кожух, на стіл, на піч, поміж буханцями хліба, що повинно було забезпечити дитині достаток, тісний зв'язок з домашнім вогнищем оберегти від зла.

Побутували й інші звичаї, які повинні були оберігати дитину, забезпечити їй щасливе життя й символізували прилучення до сім'ї та громади. Загальноприйнятим звичаєм було святкування, урочисте відзначення народження дитини, на яке запрошували родину, кумів, сусідів. Цей давній звичай у християнський час переважно приурочували до дня хрещення. На хрестинну гостину (хрестини) приносили подарунки: полотно, хліб, яйця, а в наш час — ще й цукор та інші продукти. Частування гостей, серед яких головними особами вважалися бабка-повитуха і куми, супроводилися примовляннями і побажаннями. Подекуди (на Лемківщині і в гірських районах Закарпаття) складовою хрестин були й спеціальні обрядові пісні (хрестинні, родильні), в них возвеличувалося новонароджене дитя, його батьки, висловлювалася подяка бабці-повитусі та різні добрі побажання:

А в нашого кума весела гостина,

Най ся му ховає на радість дитина.

Традиційно устійненим вважалося і меню хрестин. Майже повсюдно обов'язковою в ньому була каша (мабуть, залишок давніх жертвоприношень у вигляді зернових). У деяких місцевостях етнографи зафіксували цікаві обрядові дії з кашею: повитуха або хресний батько за столом піднімали горщик з кашею, бажаючи добра і щастя, мов "зірок на небі"

Відомі звичаї "молити кашу", "розбивати кашу", тобто розбивати горщик з кашею, якою частують гостей, котрі платять за це пожертвами для дитини, породіллі чи баби-повитухи. На Гуцульщині зберігся давній звичай обтинання дитині волосся на хрестинах, що символізує її прилучення до роду. Подекуди після хрестин проводили ще й калачини — в одне зі свят батьки дитини відвідували кумів з калачами, обдаровували їх.

Після хрестин також практикувалися різні охоронні дії для захисту дитини й матері від шкідливого впливу злих силі духів, "поганих очей" — вроків. У колиску клали металеві гострі предмети (ніж, ножиці, голку), вірячи в їх магічну силу.

Зібрані в XIX—XX ст. етнографічні матеріали щодо звичаїв та обрядів, пов'язаних з народженням дитини, доносять до нас багату смислову архаїку і різноманітність локальних варіантів. У побутуванні вони не завжди осмислювалися відповідно до первісної магічно-символічної значимості. Але оберігалися порівняно стійко, оскільки народна традиція поєднувала їх з життєво важливою функціональністю — успішним народженням, здоров'ям матері й дитини, благополуччям і щастям новонародженого. Це основні мотиви всього комплексу народних звичаїв і обрядів, їх практично-раціональних і магічно-ілюзорних, забобонних елементів.

У наш час і в цій сфері народних традицій сталися значні зміни. Забулися, злегковажилися не тільки різні магічні ритуали, а й багато раціональних моментів, які мали охоронно-профілактичне значення, посилювали сприйняття гуманістичної сутності акту народження дитини, символізували прийняття народженого у сімейний і громадський колектив. Ті моменти традиційної родильної обрядовості, що зберігаються (відвідування породіллі, обдарування матері й дитини, перша купіль, гостина тощо) побутують здебільшого без їх

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы