Гуманистические и реформаторские идеи философской мысли Украины (конец ХV - начало XVIII вв.)

власного життя, яка вміє насолоджуватися земним життям, красою землі та уникає аскези, яка здатна на шляхетні героїчні вчинки. П. Русин вважав, що людину треба шанувати не за багатство й титул, а за розум та інші чесноти. Високо цінуючи розум, П. Русин підкреслював, що розвиток науки та освіти э головною силою історичного розвитку. На необхідності пізнання приро­ди та її законів наполягав Ю. Дрогобич.

Була поширена думка, що людина є не тільки “вінцем” природи, але ще є подібною Богові як творець себе та світу речей. Раніше істинним сенсом життя людини вважалося досягнення блаженства у потойбічному житті, але з ХVІст. до цього високого призначення додалася ще й повна самореалізація людини у цьому, земному світі, тобто повна реалізація закладених у людині можливостей шляхом неповторної творчої індивідуальної діяльності, яка націлена на служіння своєму народові та здобуття особистої слави. Так, К. Транквіліон-Ставровецький вважав, що сенс життя - у повсякденній трудовій діяльності на благо народу.

Слід звернути увагу на те, що у ХVІст. мала місце зміна орієнтації філософської думки від богопізнання на самопізнання, якому починає віддаватися перевага у порівнянні з побожністю (К. Транквіліон-Ставровецький, Віталій з Дубна та інші). Самопізнання допомагає людині досягти внутрішнього поновлення, морального самовдосконалення. Касіян Сакович, наприклад, писав, що самопізнання допомагає володіти почуттями, розумом, волею, вчинками. Дуже погано, коли людина не знає законів власної природи. Станіслав Оріховський стверджував, що людина може стати подібною Богові завдяки удосконаленню розуму, пізнав земні та небесні речі і себе саму. Дуже цікавим є погляд на самопізнання у Ісайї Копинського. Він писав: “Ніхто не зможе пізнати Бога, доки не пізнає насамперед себе; не пізнає ж досконало себе, доки не прийде спочатку до пізнання всіх речей у світі<. .

>” [Історія філософії України. Хрестоматія. - К. ,1993. - С. 72]. Концепція самопізнання у І. Копинського переросла в теорію “умного делания”, яка передбачала самозаглиблення, моральне самовдосконалення, очищення й просвітлення розуму, працю, що стає потребою і несе радість. І. Копинський дуже високо цінував розум. Він писав, що зовнішнє в людині - це тіло, минуще, а внутрішнє - розум, безсмертна душа.

Філософські роздуми гуманістів щодо держави, права, особистості короля є цілком відповідними до тематики Північного Відродження. Найдетальніше проблеми виникнення держави, її сутності, ролі монарха були проаналізовані Станіславом Оріховським. Він одним з перших у Європі почав заперечувати божественне походження держави, виступати проти підкорення світської влади духовній та за невтручання церкви у справи держави.

Держава виникає внаслідок суспільного договору, який укладається між людьми через їхнє вроджене прагнення до взаємної допомоги, через природний інстинкт до суспільного життя. Ст. Оріховський розвивав ідеї теорії природнього права, вважаючи, що справедливою є така держава, яка забезпечує життя громадян згідно з їхніми природними правами, насамперед, правом на власність, свободу совісті, слова, спокій, правом жити за власним розумом.

Першоосновою права є мораль. В людині повинні цінуватися такі якості як гідність, талант, розум, доброчесність, звитяга. Аскеза не потрібна, бо вона є протиприродною. Головним принципом життя громадян повинен стати принцип спільного блага, основними ідеями якого є патріотизм, суспільна активність, підпорядкування особистого інтереса спільному.

Ст. Оріховський наголошував, що не держава утворюється заради короля, а король обирається заради держави. Король повинен захищати своїх

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные