Гуманистические и реформаторские идеи философской мысли Украины (конец ХV - начало XVIII вв.)

підданих від внутрішніх та зовнішніх ворогів. Він повинен бути таким, щоб люди слухалися його добровільно, а не з примусу. Мислитель писав: “Дві є фортеці міцні в короля: справедливість і віра” [див. : Історія філософії України. Хрестоматія. - К. ,1993. - С. 111]. Король повинен бути мудрим, мужнім, справедливим, гуманним, справжнім “філософом на троні”. Королю треба обирати собі в спільники найкращих, найталановитіших з-поміж громадян та застерігатися жадібних, здатних на хабарництво, на чвари. До державної служби слід допускати “мужів знатних”, але не слід забувати про те, що авторитет є нагородою за славу, доблесть, а не за породу [Там само. - С. 113]. Король, вважає мислитель, це вуста, очі та вуха закону. Закон “навіть кращий і далеко знатніший за короля” [Там само. - С. 111].

Ст. Оріховський, як і інші мислителі-гуманісти, скажімо, Павло Русин, вважав, що саме люди є реальними творцями історії. І як творці, вони є рівними з Богом; тільки в співдружності з розумними людьми Бог може встановити справедливість на землі. Ст. Оріховський виступав проти соціальної несправедливості та стверджував, що всі громадяни повинні буть рівними перед законом.

Специфікою розвитку гуманістичних ідей на Україні починаючи з другої половини ХVІст. є цікавий та складний взаємозв'язок цих ідей з реформаційними ідеями. В

С. Горський цілком слушно вказує на те, що за відмінності гуманістичної та реформаційної течій обидві готували ґрунт до секуляризації духовної культури. Реформація вела до секуляризації через релігійні форми. Реформаційний рух в Україні в цілому був доволі складним явищем. Мав місце вплив західноєвропейської Реформації, розвивалися місцеві реформаційні рухи, спрямовані проти православної церкви. До того ж реформаційний рух викликав рух контрреформаційний. Однак з'ясувати загальні риси реформаційного руху в Україні є завданням не дуже складним. Це, насамперед, критика всієї церковної обрядності, чернечого життя з його аскезою, церковної ієрархії. За цим стояли уявлення про самоцінність людини, яка не потребує посередників задля встановлення діалогу з Богом. У сучасній літературі має місце думка, що виникненню реформаційних ідей серед православних українців сприяла відсутність великої дистанції між кліром та віруючими, дозвіл майже всьому духівництву (крім, наприклад, ченців) на одруження, дозвіл вести службу на національній мові, спільна спрямованість на особисті переживання, внутрішнє осмислення Біблії.

Приблизно з другої половини ХVІст. полонізація та тиск з боку католицької церкви на українських теренах посилюються. Політичні, економічні причини (бажання зберегти владу, власність тощо) обумовили те, що українське панство значною мірою перейшло у католицьку віру. Однак ті українці, хто не втратив національної гідності та православної віри, вели боротьбу проти соціального, національного та релігійного гніту (хоча слід зазначити, що не всі католики та уніати були ворогами української культури).

Острозький культурно-освітній центр (академія) був заснований кн. К. Острозьким у 1576р. та проіснував до 1636р. В центрі шанувалися традиції Київської Русі, візантійської, болгарської культури, а також відчувався вплив західноєвропейського гуманізму та Реформації. К. Острозький вважав, що для успішного протистояння полонізації українського народу необхідним є розвиток освіти. В Острозі викладали граматику, риторику, арифметику, геометрію, музику, астрономію, слов'янську, грецьку, латинську мови. Філософські ідеї були вплетені в тканину художніх, публіцистичних, історичних, богословських творів як їхнє теоретичне підґрунтя. Читався курс логіки, яка називалася діалектикою. В академії працювали діячі різних політичних орієнтацій, різних віросповідань. Це обумовлювало

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные