Гуманистические и реформаторские идеи философской мысли Украины (конец XV - начало XVII в.)

острозьких книжників належить Кирилу Лукарису – людині широкої ерудиції, що одержав освіту у Венеції та Падуї, а згодом слухав фiлософськi та богословські курси у Вiтенберзi та Женеві.

 Течію, що репрезентувала другий з названих раніше напрямів, представники якого розробляють спiвзвучнi реформацiйнiй iдеологii погляди на основі внутрішнього розвитку ортодоксально православної доктрини, в Острозі представляв Йов Княгинецький. З ним i з Острозьким центром спілкувався найвизначніший речник цієї течії Іван Вишенський.

 Зрештою, такі дiячi Острогу, як Дем’ян Наливайко, Кипрiян, Андрій Римма, належали до сформованої на вiтчизняному грунтi течії ренесансного гуманізму, яка розвивалась під впливом української версії реформаційної iдеологiї та підпорядкувалась їй.

 Отже, за даної вiдміностi поглядів окремих представників Острозького центру всi вони репрезентують в принципу єдине спрямування в духовній культурі тогочасної України, що утворювалось в результат органічного сприйняття на грунтi вітчизняної традицii ідей Ренесансу та Реформацii, розроблених в Захiднiй Європі. Викладене визначає i зміст філософської позиції представників Острозького центру, яка спрямовувалась проти католицької релiгiйно-фiлософської доктрини, що вiдповiдало потребам боротьби проти національного та соціального поневолення, яка точилась в той час в Україні.

 Всупереч обґрунтованому у католицизмі вченню про походження Святого духу з двох джерел – від Отця i Сина, острозькі дiячi обстоюють погляд на єдине триіпостасне Божество, що спиралося на твердження рiвночесноти (рівної гiдностi, єдиносутностi) Осiб-iпостасей Пресвятої Трiйцi. Тим самим здійснювалась спроба ствердити моністичну концепцію буття, що ґрунтувалась на діалектичному розумiннi спiввiдношення єдиного і множинного.

 Осмислюючи Бога – субстанцію, острозькі книжники підкреслюють докорінну вiдміннiсть небесного i земного, видимого i невидимого свiтiв, трансцендентного, абсолютного Бога i земної, смертної людини. При всьому захоплення людиною, яка, за словами В. Суразького, здатна розумом своїм охопити «в мале часі крали земне і проходив поднебесную», острозькі дiячi відходять від антропоцентричних уявлень українських представників раннього гуманізму. Їм притаманне співзвучне реформацiйнiй iдеологii визнання лише у певних межах цiнностi земного життя i практичної людської дiяльностi, що спрямовується передусім на реалiзацiю своїх iдеологiчних цілей

  Гносеологiчнi орiєнтацiї острозьких книжників визначаються переконанням у неможливості з допомогою розуму пізнати божественну істину. Виходячи з визнання всемогутності віри, вони з мастичних позицій критикують рацiоналiстичну теорію схоластів. Справжнє осягнення істини, яку таїть в собі найвища трансцендентна, невимовна сутність, на їхню думку, досягається у мовчанні, що дає змогу через внутрiшне почуття здійснити спілкування з Богом. Дiячi острозького центру репрезентують блискучу плеяду письменників полемістів, які в ХVI – першій половині ХVIi ст. виступають в Україні з критикою теорiї i практики католицизму. До цього кола, крім названих раніше, належали Іван Вишенський, Стефан Зизаній, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський та ін. Найприкметнішою ознакою української полемічної літератури було притаманне їй гостре публіцистичне спрямування, прагнення до філософського осмислення актуальних проблем тогочасного суспільного життя.

  Яскравим i найбільш колоритним представником цієї тенденцiї в колі українських полемістiв був Іван Вишенський (1550 – 1620 рр. ).

  Притаманна його позиції однозначна орiєнтацiя на греко-вiзантiйськi давньоруські духовні цiнностi зумовила неоднозначну роль його ідей в тогочасному духовному житті України. З одного боку, дiяльнiсть I. Вишенського сприяла збереженню національної єдності, релiгiйних и культурних традицій, а з другого – становила загрозу

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные